Після російського вторгнення 24 лютого українським правоохоронним органам не довелось терміново «переходити до дій»: вони вже накопичили достатньо досвіду і вміння в проведенні розслідувань та переслідувань злочинів, пов’язаних з конфліктом, який продовжується на їх території вже вісім років. Генеральна прокуратура України (ГПУ) створила онлайн-портал для збору інформації про останні підозрювані злочини. На 28 березня зафіксовано 3 085 злочинів за участю щонайменше 205 підозрюваних, серед яких міністри, парламентарів, вищого командування армії, держслужбовці, співробітники правоохоронних органів та найвідоміші пропагандисти кремля.
Жахливі зображення та кадри, зафіксовані владою, громадянським суспільством, журналістами та очевидцями на місцях і які широко розповсюджуються в соціальних мережах, свідчать про неймовірні масштаби руйнувань і людських страждань. «Блискавична війна» значно перевищила час, необхідний, на думку її авторів, для встановлення маріонеткового уряду в Києві. Коли військові дії затягнулись, російські збройні сили звернулися до військової тактики, випробуваної більше двадцяти років тому в Грозному, в Чечні, а нещодавно в Алеппо, в Сирії: облога стратегічних міст, систематичне бомбардування важкою артилерією цивільних об’єктів та інфраструктури (лікарні, школи та імпровізовані сховища) та навмисне поцілення в машини швидкої допомоги, рятувальників та журналістів. Використання неточної зброї, такої як некеровані ракети, касетні бомби та, як нещодавно стверджувалося, фосфорні або запальні касетні бомби, у міських умовах перетворило на руїни околиці та житлові райони Києва, Харкова, Чернігова, Маріуполя, Волновахи, Ірпіня, Миколаєва та безліч інших міст і сіл. Кількість загиблих серед цивільного населення продовжує зростати. Маріуполь, місто в облозі, за свідченнями очевидців, переживає «пекло на землі». Понад три мільйони українців знайшли притулок за межами країни, і ця кількість зростає в геометричній прогресії.
УКРАЇНА В СЕРЦІ ПОДІЙ
Українська судова влада заявила по намір розслідувати порушення законів та звичаїв війни, планування, підготовку, початок та проведення загарбницької війни, а також злочин розпалювання війни. Через соцмережі генпрокурор Ірина Венедіктова наголосила на проведенні розслідувань щодо примусового переміщення під виглядом евакуації мирного населення України, у тому числі дітей з частково окупованого Маріуполя, щодо використання мирних жителів як живого щита, а також щодо шкоди, яка була завдана довкіллю.
Як суверенна держава, Україна має найкращі можливості для розслідування на місцях та переслідування злочинців нижчого та середнього рівня, оскільки вона має доступ до місць злочинів, доказів та підозрюваних, яких вона може затримати. Деякі докази можуть бути за межами її кордонів, але їх вчасно отримає шляхом безпосереднього опитування свідків-біженців або через взаємну правову допомогу.
Хоча докази та підозрювані, які знаходяться в росії, поки що недоступні, Україна може розраховувати на доказову та оперативну підтримку з боку все більшої кількості інших держав. Агресія росії викликала одностайну та сильну реакцію в столицях Європи та за її межами. Звинувачення в особистій відповідальності за злочини, пов’язані з конфліктом, стали невід’ємною частиною цієї відповіді з самого початку і стимулювали практичні дії держав на багатьох фронтах.
НАЦІОНАЛЬНІ РОЗСЛІДУВАННЯ В ЄВРОПІ І ЗА ЇЇ МЕЖАМИ
Прокурори щонайменше одинадцяти європейських держав – Німеччини, Іспанії, Естонії, Франції, Латвії, Литви, Норвегії, Польщі, Словаччини, Швейцарії та Швеції – оголосили про розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людства, скоєних в Україні, за принципом універсальної юрисдикції. Список цих країн росте і охоплює не тільки більшість країн Європейського Союзу та асоційованих країн, але й виходить далеко за межі Європи. Оскільки українські біженці та, в певний момент, потенційні підозрювані серед колишніх чиновників кремля та російських військових поступово облаштовуються деінде (натяк на колишні держави СРСР на Кавказі та в Центральній Азії, Туреччину, Ізраїль, США та Канаду), ці приймаючі держави також можуть бути заохочені поекспериментувати з позовами універсальної юрисдикції у справах, пов’язаних з українським конфліктом – якщо це дозволяють політична воля, законодавчі положення, винахідливість прокурорів та ресурси.
Щодо Польщі, то розслідування, що триває, охоплює злочин агресії та військові злочини. Замість того, щоб розглядати конкретні випадки та осіб, шведські, німецькі та іспанські прокурори оголосили про структурні розслідування серйозних порушень міжнародного права в Україні. Вони не спрямовані безпосередньо на конкретних людей, а мають на меті зібрати докази щодо конфлікту в цілому. Таким чином, слідчі можуть створити надійну базу доказів, щоб передбачати – та активно створювати – справи на користь майбутніх кримінальних проваджень у національних, іноземних або міжнародних судах, таких як Міжнародний кримінальний суд. Держави, відповідальні за проведення структурних розслідувань, змогли швидко підійти до справи, скориставшись своїм нещодавнім досвідом проведення подібних розслідувань та надаючи правову допомогу у справах, які стосуються колишніх членів сирійського режиму, Ісламської держави та інших категорій злочинців.
Держави зі значними розвідувальними можливостями, включаючи держави-учасниці, які не є членами Міжнародного кримінального суду, але бажають підтримувати поточні зусилля щодо відповідальності, можуть відігравати важливу роль, допомагаючи складати справи та своєчасно заарештовуючи деяких підозрюваних. Держдепартамент США вже назвав поведінку російських військ в Україні воєнними злочинами і пообіцяв продовжувати стежити за повідомленнями та «домагатися відповідальності, використовуючи всі доступні йому інструменти».
БЕЗПРЕЦЕДЕНТНА ПІДТРИМКА МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ
Багато держав швидко висловили своє сприяння міжнародному кримінальному правосуддю, продемонструвавши свою підтримку Міжнародному кримінальному суду. На сьогоднішній день
41 держава-учасниця Римського статуту – установчого договору Міжнародного кримінального суду – «передала» ситуацію в Україні на розгляд прокурору суду. Ця чітка і масова підтримка державами розслідування Міжнародного кримінального суду є безпрецедентною, і цього разу це більш, ніж символічний жест: держави показали свою готовність виділити кошти та відрядити своїх спеціалістів, про що прокурор просив у своїх неодноразових зверненнях про допомогу.
Литва – перша держава-учасниця, яка передала ситуацію в Україні до Міжнародного кримінального суду – також першою заявила про намір виділити кошти (100 тис. євро) на розслідування. Численні держави-члени досить швидко наслідували її приклад. Сполучене Королівство пожертвує додатково
1 мільйон фунтів стерлінгів і надасть військової експертів зі збору доказів. Крім того, Великобританія доручить групі експертів з воєнних злочинів антитерористичного підрозділу столичної поліції підтримувати Міжнародний кримінальний суд. Франція оголосила, що відправить представників судової влади, слідчих та експертів до суду і виділить початкову суму в 500 000 євро. Тільки час покаже, скільки (і коли) більше держав-учасниць перейдуть від розмов до дій та відчутно збільшать ресурси Міжнародного кримінального суду.
ВІДДАВАТИ ПЕРЕВАГУ ІСНУЮЧИМ МЕХАНІЗМАМ ТА ПОСИЛЮВАТИ ЇХ
Багато ініціатив щодо притягнення до відповідальності винних у злочинах, скоєних в Україні, піднімає не лише знайомі оперативні питання, а й більш фундаментальні дилеми визначення пріоритетів та координації існуючих (і майбутніх) правових варіантів з метою максимізації їх загальної ефективності. У новій багатополярній, багаторівневій та надзвичайно динамічній реальності успіх залежатиме від здатності держав, міжнародних організацій та груп тиску встановлювати правильні пріоритети та принципово і рішуче дотримуватися їх. Крім того, ключовими факторами успіху будуть якість співпраці між різними суб’єктами прокуратури, ступінь перехресної переплетення та взаємодії між паралельними зусиллями. Необхідно мобілізувати весь потенціал існуючих механізмів співпраці у справах про міжнародні злочини, поєднавши їх з новими креативними підходами.
З точки зору пріоритетності, наразі для України широко обговорюється питання про створення міжнародного суду (super ad hoc) щодо злочину агресії. Настільки широко, що це стає свого роду приводом у поточному плануванні, тоді як легітимність і можливість цього варіанту слід поставити під сумнів. Як вже зазначалося, перш ніж створювати абсолютно нову інституцію й інвестувати в неї, і ще більше розпорошувати і без того обмежені ресурси та обсяг політичної уваги, слід віддати перевагу варіанту посилення існуючих міжнародних та національних механізмів відповідальності.
Роль Міжнародного кримінального суду у питанні відповідальності була і залишається в центрі уваги. Його команда працює в регіоні з початку березня 2022 року, а прокуратура створила захищений портал, через який будь-хто може звернутись та надати відповідну інформацію слідчим Міжнародного кримінального суду. Прокурор Міжнародного кримінального суду відвідав Польщу та Україну. Присутність його представників в регіоні та відновлення діяльності, підкріплені надзвичайною багатосторонньою підтримкою, лише викликають очікування з боку українських громадян та влади.
Однак не слід переоцінювати Міжнародний кримінальний суд як основний судовий варіант. Навіть маючи такі переваги, як іноземні спеціалісти на місцях та позабюджетні кошти, проведення розслідувань у тумані війни та створення достовірних справ, готових до судового розгляду, займе більше часу та зусиль, ніж хотілося б. У рамках свого розслідування прокуратура Міжнародного кримінального суду спиратиметься на інформацію, надану партнерами, зокрема українською владою. Дотримуючись принципу взаємодоповнюваності, слід утримуватися від розгляду справ, які Україна чи інші юрисдикції бажають і можуть розглядати самостійно. Натомість прокурор Міжнародного кримінального суду повинен зосередитися на діячах вищих політичних і військових ешелонів влади росії та конфіденційно вимагати ордерів на арешт (з печаткою), на момент, коли їх виконання стане можливим.
«СОЛІДАРНЕ ПРАВОСУДДЯ»
Тим не менш, майбутнє міжнародного кримінального права значною мірою є внутрішнім – і Україна не є винятком. У цій ситуації судові справи обов’язково складатимуться, перш за все, зі справ, які переслідуються в Україні та інших країнах, де в найближчі роки будуть знаходитись жертви та зловмисники. І мова йде не тільки про старі добрі традиції. Ситуація в Україні стане живильним ґрунтом для інноваційних форм міжнародного співробітництва у справах про військові злочини – координаційної структури, яку можна назвати «солідарним правосуддям».
Зараз формується більш широка «коаліція правосуддя», що складається з держав, мета яких співпраця з міжнародними організаціями, такими як Міжнародний кримінальний суд та Євроюст. Члени коаліції не лише координуватимуть свою слідчу діяльність, а й діятимуть разом через спільні слідчі групи.
25 березня головні прокурори України, Литви та Польщі та їхні представники від Євроюсту підписали угоду про створення спільної слідчої групи для збору доказів агресії та військових злочинів, скоєних росією в Україні (званий «Судовий трикутник Любліна»). Хоча Україна (поки що) не є членом Європейського Союзу, вона має угоду з Євроюстом і прокурора з Євроюсту. Вона також брала участь у нещодавніх консультаціях у своїй системі з питань геноциду. Євроюсту покладено ключову координуючу роль у розслідуваннях, що проводяться Європейським Союзом та державами-партнерами щодо основних злочинів, скоєних в Україні. Ця координація здійснюватиметься у тісній співпраці з Міжнародним кримінальним судом. Таким чином, перша спільна слідча група була створена за підтримки Євроюсту і відкрита для участі інших сторін. Цей метод має перевагу значного підвищення ефективності, оскільки докази можуть бути зібрані всіма членами та від імені всіх членів, щоб потім бути доступними для представлених держав та переданими іншим суб’єктам судових процесів.
Точні контури рішень щодо відповідальності для України треба ще визначити, і їх результати ще невідомі. Але безсумнівним є те, що в дусі «солідарного правосуддя» Україна не може і не хоче залишатися осторонь на цьому шляху, і вона буде міцно тримати планку у здійсненні судових процесів.
Сергій Васильєв – доцент кафедри кримінального права Амстердамського юридичного університету, де викладає міжнародне кримінальне право, порівняльне право, транснаціональне та європейське право. Він також є одним із директорів-засновників Амстердамського центру кримінального правосуддя.
