Україна, одразу після вторгнення російської армії 24 лютого, показала себе надзвичайно реактивною і вправною в своїй стратегії «lawefare» і вже 28 лютого подала скаргу на росію до Європейського Суду з прав людини за підставою «масові порушення прав людини, вчинені російським військами під час військової агресії проти суверенної території України». Україна вимагала від Суду вжити невідкладних тимчасових заходів, тобто «термінових заходів, які застосовуються лише тоді, коли існує безпосередній ризик нанесення непоправної шкоди», згідно з практикою Суду.
Наступного дня Суд закликав російський уряд «утриматись від військових нападів проти цивільних осіб і цивільних об’єктів, в тому числі жилих будинків, машин швидкої допомоги та інших цивільних об’єктів, що особливо охороняються, як, наприклад, шкіл та шпиталів, а також негайно забезпечити безпеку медичним закладам, медичному персоналу та машинам швидкої допомоги на території, що була атакована або знаходиться в облозі російських солдат».
Як і передбачалось, росія проігнорувала невідкладні тимчасові заходи Європейського Суду з прав людини, які відповідно залишаться досить символічними. Вони є лише першим кроком у довгому процесі, попереджає Марко Міланович, співдиректор Центру з прав людини Ноттінгемського університету, в Сполученому Королівстві. «Як правило, Суд має розглянути прийнятність справи, потім її обґрунтованість»,- заявив він виданню Justice Info. Ці два кроки можуть розтягнутись на роки».
ЩО РОБИТЬ ЄВРОПЕЙСКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Європейський Суд з прав людини був створений країнами-членкинями Ради Європи у 1959 році у Страсбурзі, Франції. Він розглядає скарги окремих осіб і держав про порушення Європейської Конвенції з прав людини 1950 року, які були ратифіковані і росією, і Україною. Хоча Суд може бути скликаний окремими особами, він приймає рішення лише на рівні держав і державних органів, а не окремих осіб. Рішення Суду є обов’язковими, але він не має жодного виконавчого механізму.
Характер дій, розглянутих Судом в своєму терміновому рішенні від 1 березня щодо військові дії росії в різних частинах України, має реальний і довготривалий ризик серйозних порушень «права на життя» і «права на повагу до приватного та сімейного життя» цивільних громадян України, а також ризик замаху на «заборону катувань та покарань, нелюдського або такого, що принижує гідність людини, ставлення». Всі ці права вписані до Європейської Конвенції з прав людини.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ «НЕ РОЗГЛЯДАЄ ЗЛОЧИНИ»
В чому полягає різниця між цими злочинами та воєнними злочинами або злочинами проти людства, які згідно х Статутом Міжнародного кримінального суду включають вбивства і тортури?
«Європейський Суд з прав людини не розглядає ‘злочини’ якими б вони не були», - пояснює Міхал Ковальскі, викладач міжнародного публічного права Ягеллонського університету в Польщі і суддя Європейського Суду з прав людини, що спеціалізується саме в цій сфері. «Європейський Суд з прав людини був створений відповідно до Європейської Конвенції з прав людини з метою забезпечення поваги» самої Конвенції. Юрисдикція Міжнародного кримінального суду інша, - пояснює він видавництву Justice Info, оскільки йдеться про міжнародну кримінальну відповідальність окремих особистостей (а не держав) за злочини перераховані і визначені його Статутом. У випадку України, йдеться в основному про воєнні злочини, - зазначає він.
«У воєнних конфліктах (крім міжнародного гуманітарного права, яке забороняє воєнні злочини) норми, що гарантують основні права, застосовуються одночасно», - веде Ковальскі. «Деякі незаконні дії у воєнному конфлікті можуть вважатись такими, що порушують основні права (право на життя; заборону катувань). Ці порушення можуть стати предметом судових розглядів окремої особи або міждержавного представника в Європейському Суді з прав людини відповідно до Європейської Конвенції з прав людини».
Отже, заключає він, «одні й ті самі дії, вчинені під час військового конфлікту в Україні, можуть бути визначені порушенням прав людини відповідно до Європейського Суду з прав людини і одночасно воєнним злочинами відповідно до міжнародного гуманітарного права та Статуту Міжнародного кримінального суду. Але відповідно до міжнародного права, вони приводять до різних типів відповідальності».
РОСІЯ ВИКЛЮЧЕНА З РАДИ ЄВРОПИ
25 лютого, наступного дня після вторгнення, росія була позбавлена права на представництво в Раді Європи, під егідою якої працює Європейський Суд з прав людини. 10 березня москва заявила, що більше не братиме участі у засіданнях Ради, а 15 березня розпочала процедуру виходу, яка мала тривати до 31 грудня 2022 року. 16 березня Рада Європи ухвалила рішення про негайне виключення росії зі свого складу. Росія заявила про свій намір денонсувати Європейську Конвенцію з прав людини. В рішенні від 23 березня Рада Європи заявила, що «з 16 вересня 2022 року росія припиняє бути Високою договірного стороною Європейської Конвенції з прав людини».
Чи матиме це рішення якісь наслідки у справі, яку розглядає Європейський Суд з прав людини? «Ми не знаємо як відреагує росія на припинення її членства в Раді Європи», - заявляє Іренеуш Камінскі, завідувач кафедри європейського і міжнародного права в Академії наук в Варшаві, Польщі. «Період денонсації Конвенції закінчується 15 вересня 2022 року. Ми входимо до нової правової сфери, оскільки вихід росії (припинення її членства) – це щось нове, що відбувається в Раді Європи».
«Технічно, Суд може почати розгляд всіх справ проти росії і навіть майбутніх справ про порушення, скоєних росією коли вона була членкинею Європейського Суду з прав людини», - додає Міланович, експерт з Ноттінгемського університету. «Але росія не братиме участі у процедурі, ймовірно, російський суддя не сидітиме на лаві, і росія безумовно проігнорує ухвалені рішення. Суд не матиме змоги провести звичайну двосторонню процедуру, і йому доведеться провести її за відсутності відповідача». Ми не знаємо, що робитиме Суд,- каже він, «але, можливо, він заморозить переважну більшість російських справ, розглядаючи деякі з найважливіших, включаючи міждержавні справи».
НАРАЗІ ЖОДНОЇ НАДІЇ НА ВІДПОВІДНІСТЬ
Європейський Суд з прав людини вже розглянув велику кількість справ проти росії. Багато з них порушили окремі особи, наприклад, очільник російської опозиції Олексій Навальний, але є певна кількість справ, порушених проти росії різними державами, наприклад, Україною за анексію Криму у 2014 році, або Україною та Нідерландами за падіння цивільного літака МН17 на Сході України в тому ж році. «В Європейському Суді з прав людини на розгляді є щонайменш дев'ять міждержавних справ України проти росії, нещодавня стала десятою», - пояснює Камінскі. «В одній зі справ (про Крим) Суд ухвалив свої рішення щодо її прийнятності, що є дуже перспективним, і зараз справа розглядається по суті».
Росія продовжила своє вторгнення, незважаючи на вимоги Європейського суду з прав людини і Міжнародного кримінального суду ООН. Будь-яка юридична перемога України, здається, повинна залишитись суто символічною, принаймні на короткий термін. Міланович вважає також, що рішення Суду не матимуть жодного ефекту на поточну поведінку росії. Але якщо росія здійснить перехід до демократії у середньостроковий або довгостроковий термін і буде прагнути знову інтегруватись до Ради Європи, повага до рішень Європейського Суду з прав людини стане нагально необхідною в цьому процесі», - каже він.
«Особисто мої очікування щодо росії скоріш песимістичні», - погоджується Ковальскі. «Вона ігноруватиме судові процедури не тільки в Страсбурзі, але і в інших міжнародних судах. Тим не менш, ці суди можуть ухвалювати свої рішення, і я сподіваюсь, вони так і робитимуть. А неучасть росії у судових процедурах показуватиме, що вона є ізгоєм в міжнародній спільноті. Але чи турбує це росію?»
