КОСТЯ ГОРОБЕЦЬ: ЦЕ ПРАКТИЧНО І ПЕРЕКОНЛИВО
Злочин агресії – це, насправді, не злочин проти конкретних людей, які стали жертвами воєнних злочинів, злочинів проти людства або геноциду. Це, перш за все, злочин проти міжнародного права, проти заборони застосування сили. Виходячи з цього, першочерговою є необхідність саме міжнародного переслідування та запровадження санкцій за злочин агресії. Йдеться не лише про Україну, не лише про українців, йдеться по увесь світ. Йдеться про те, що треба створювати з нуля, оскільки в новітній історії Нюрнберзький процес був єдиним випадком покарання за злочин агресії.
Сьогодні багато спеціалістів з міжнародного права відкидають Нюрнберзький процес, як такий, що не відповідає необхідному формату. Вони вважають за краще зосередитись на сучасних формах [міжнародного кримінального права] – наприклад, спеціальному Трибуналі як у справі Сьєра-Леоне. Але це хибна думка, адже всі форми, що з'явились нещодавно, не зовсім стосувались злочину агресії. Вони стосувались злочину проти людства та воєнних злочинів, а це різні злочини. Саме тому Нюрнберзький процес найбільш близький до того, що нам зараз потрібно. Звісно, то було правосуддя переможців. І, звичайно, з боку моральної та політичної легітимності це є недоліком. Тому механізм створення подібного трибуналу повинен докорінно відрізнятись. Сенс полягає у тому, якої саме мети ми хочемо зрештою досягти; який результат буде найбільш доцільним, найбільш легітимним, найбільш переконливим способом покарання злочину агресії і зможе запобігти скоєнню нових. Інша рамка, інший підхід – це розуміння того, чи життєздатними будуть такі рішення, чи є вони такими на практиці. Я вважаю, що ми лише поєднуємо ці два підходи, і це невірно. Концепція, якої ми прагнемо, і її практична життєздатність – це різні речі.
На мою думку, ми сьогодні знаходимось на етапі, коли практична життєздатність, хоча вона і критично важлива, ще не набула такої значимості. Наразі ми проживаємо унікальний момент, коли присутня достатня динаміка, принаймні так здається, щоб змінити щось докорінно або ж хоча б спробувати це зробити. Але і ця динаміка загрузла, тому що навіть це неможливо реалізувати. Йдеться про доволі слушну критику, оскільки який б формат не був обраний, – а я переконаний, що в певний час ми знайдемо функціональний формат, який задовольнить всі сторони, - він повинен бути морально та політично легітимним.
В нашій дискусії про трибунал щодо злочину агресії нам слід виділяти різні шари, оскільки вона [дискусія] йде паралельно з розслідуваннями воєнних злочинів. У нас є Міжнародний кримінальний суд (МКС), який має територіальну юрисдикцію. Альтернативою могло б, звісно, стати створення спеціального трибуналу, який би одночасно мав юрисдикцію для розслідувань воєнних злочинів, можливих злочинів проти людства та злочинів агресії. Але така альтернатива розпорошувала б наші зусилля, оскільки в його юрисдикцію вже входять воєнні злочини та злочини проти людства. Таке повторення функцій було б, безумовно, великою помилкою.
Можливо сьогодні існує потенціал для створення моделі трибуналу спеціально для злочинів агресії, який би співпрацював з МКС. Мене подобається ідея створення спеціальної палати МКС, але я не бачу як вона зможе подолати юрисдикційні обмеження головної інституції [щодо злочину агресії, МКС має юрисдикцію лише в тому разі, коли обидві держави: держава, на яку напали, та держава-агресор, - є членами МКС, тоді як росія не є членом МКС]. Тож, існує багато підходів для того, щоб зробити такий трибунал більш привабливим для численних учасників дискусії, навіть для тих, хто намагається триматись осторонь конфлікту. Але ж, Боже ж мій, якщо нічого не зробити зараз, скільки нам ще доведеться чекати?
КЕРРІ МАКДУГАЛЛ: СТИМУЛЮЮЧИЙ ЕФЕКТ МІЖНАРОДНОГО ТРИБУНАЛУ
Агресія, за визначенням, є злочином лідерства. Уявляю, як будь-який прокурор серйозно зацікавиться президентами путіним та Лукашенко. І, можливо, ще найближчим колом міністрів безпеки та закордонних справ, щонайменш в першу чергу. Але насправді, ці особи мають в національних судах імунітет. Тому я вважаю, що відповідь повинна бути міжнародною, адже в іншому разі ми наражаємось на запит, який блокується імунітетом.
Я рекомендую модель, яка б чітко показала, що немає жодного наміру підривати основи МКС. Будь-який суд міг би укласти з МКС угоду, яка наголошувала б, наприклад, що цей суд носить додатковий характер, і що його юрисдикція обмежена територією України. МКС має юрисдикцію щодо злочину агресії. Нам потрібно переглянути положення Римського Статуту, адже його відповідна стаття передбачає перегляд положень кожні сім років з моменту набуття ними сили. Сподіваюсь, що така дискусія носитиме стимулюючий характер, нагадуючи всім про важливість заборони будь-якого застосування сили заради миру та міжнародної безпеки, а також про правила, на яких заснований світовий порядок.
Прецеденти Нюрнбергу та Токіо важливі, оскільки злочини проти миру справді були центральним елементами цих процесів. Все оберталось навколо цих загарбницьких війн. Саме із-за імунітету дехто виступає за створення спеціального трибуналу, а також задля легітимності процесу. Чим масштабнішою буде підтримка країн, тим сильнішим буде аргумент, що цей трибунал правильно кваліфікувати як міжнародний. Можна стверджувати, що трибунал, створений виключно європейськими державами, був б достатньо міжнародним, це було б значне представництво. Але я думаю, що існують також вагомі причини, в тому числі з метою посилення зобов’язань щодо заборони застосування сили, для мобілізації міжрегіональної групи держав. І я вважаю, що слід спробувати піти шляхом, запропонованим Організацією Об’єднаних Націй. Варто проконсультуватися та перевірити, чи є наразі достатньою підтримка, оскільки в такий спосіб можна було б найбільш чітко засвідчити міжнародну підтримку та той факт, що це справжній міжнародний суд. Однак я не впевнена, що держави готові піти цим шляхом. Сполучені Штати, Велика Британія та Франція завжди побоювались злочину агресії. Не думаю, що вони стануть головними прихильниками міжнародного трибуналу, навіть якщо вони закриють очі. Є також багато інших невеликих держав, які загалом стурбовані кримінальною відповідальністю. Старі добрі часи Риму [коли МКС був створений у 1998 році] позаду. Мені здається, що ніхто не захоче просувати резолюцію, яка не набере, скажімо, щонайменш 100 голосів.
Люди схильні забувати, що злочин агресії багато в чому стосується захисту суверенітету держав, це поняття і сьогодні залишається дуже цінним. Я вважаю, що Росія виступила проти міжнародного порядку і намагається змінити світ відповідно до свого бачення. Таким чином, заподіяна шкода є набагато більшою, ніж будь-яка шкода, нанесена внаслідок вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людства, незалежно від їх тяжкості. У певному сенсі, повертаючись до Нюрнберга, скоєне зло значно відрізняється від зла, приналежного до інших видів злочинів.
ФРАНСІН ГІРШ: ЧОМУ НЮРНБЕРГ ВІДГУКУЄТЬСЯ У ЛЮДЕЙ?
Нюрнберг був військовим трибуналом союзних держав. Він був на руку переможцям. Люди його розуміли як продовження війни. Завдячуючи історичним записам, я можу уявити його як модель. Думаю, нам знадобиться щось на кшталт, надзвичайно докладне, деталізоване розслідування. З огляду на кількість дезінформації, яка зараз поширюється в росії, така деталізація важлива, щоб показати росіянам, що насправді сталося. Якщо є якась можливість провести суд, навіть заочний, він все одно здається мені виключно цінною роботою. Але ці розмови здаються мені передчасним. Найважливіша причина говорити про це саме зараз – це збір доказів.
У [останній] статті РІА Новости та своїх численних заявах, путіна та його радники закликають до Нюрнберга. Росії подобається Нюрнберзький вирок, оскільки її не судили за скоєні нею злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людства. Я маю на увазі, що жодна з союзних держав не була засуджена. Росії вирок подобається тому, що в ньому не йдеться про вторгнення до країн Балтії. В ньому не йдеться про вторгнення до Польщі. Тож якщо Україна виграє, має бути трибунал типу Нюрнберга. Але якщо виграє росія, то на території, яку вона завойовує, вона влаштує свої показові суди, заявляючи всім, що базує своє правосуддя на Нюрнберзі. Тому міжнародна спільнота повинна підготуватись до подібних дій і бути готовою відповісти.
Велика кількість росіян думає, що вони воюють проти нацистів, що українці є спадкоємцями цієї нацистської традиції. Коли в росії вимагають Нюрнберга – а вони це роблять безперервно, – вони вимагають віддати під суд українських лідерів. Я бачу все це на горизонті, і це справді тривожить. Багато в чому це повторення подій 1940-х, і вони їх спотворюють. Отже, якщо Україна виграє війну – трибунал по типу Нюрнберга? Неймовірно. Особливо для встановлення історичних фактів.
КЕВІН ДЖОН ГЕЛЛЕР: РОБИТИ ТЕ, ЩО ХОЧЕ УКРАЇНА
Цікаво, що міжнародна спільнота знову з’ясовує, як вирішити питання відповідальності за агресію. Особливість Нюрнберга полягала, звичайно, в тому, що судді дійсно, свідомо хотіли встановити злочинний характер агресії і притягнути до відповідальності нацистів, навіть якщо вони навряд чи мали на що орієнтуватися. Сьогодні ми знову бачимо, як міжнародна спільнота намагається розробити ці механізми, але вже має певні орієнтири, тому що Нюрнберг – головний прецедент.
Паралель із Нюрнбергом дійсно важлива. На ньому судді заявили, що агресія є найвищим міжнародним злочином; це злочин, який містить у собі всі інші злочини. Я вважаю, що цей аргумент може завести нас занадто далеко, але в цій ідеї все ще є справжнє зерно істини. Нечасто буває так, щоб одна держава, вторгаючись в іншу, робила це без кровопролить та злочинів. Загалом, вторгнення призводить до подальших звірств. Звичайно, це не означає, що не треба переслідувати самі звірства. Тим не менш, аргумент на користь того, що однією з причин кримінальної відповідальності за агресію є саме те, до чого призводить агресія і що з неї витікає, має місце. Чому б не втрутитися завчасно, ніж потім боротися з наслідками?
Не думаю, що між обговорюваними моделями є принципова різниця з точки зору їх здатності подолати імунітет голови держави. Я згоден з тим, що принаймні один елемент міжнародного характеру необхідний. Але якого саме міжнародного елементу було б достатньо? Все дуже невизначено.
На жаль, в МКС це навряд чи відновить дискусію про агресію. Я не впевнений, що в МКС дійсно існує надійний спосіб боротьби з агресією. Я б хотів, щоб він існував. Але не випадково держави, які не є учасниками договору, виключені з-під його юрисдикції [щодо злочину агресії]. І я не думаю, що щось може підштовхнути будь-яку з великих держав до фундаментальних змін у Римському Статуті. Можливо, я занадто песимістично налаштований, але я вважаю, що найкраще ставити на те, що: ні, нічого не зміниться.
Основною передумовою всіх моїх аргументів є те, що саме Україна має очолити процес правосуддя і що врешті-решт уподобання науковців чи неурядових організацій чи навіть, відверто кажучи, великих держав мають бути підпорядковані тому, що хочуть українці. Тому якщо українці долучаться до механізму, який, на мій погляд, не обов’язково найкращий, це не має значення. Я вважаю, що гібридний трибунал має багато переваг, але найкращий спосіб відштовхнути причину агресії – не вимагати, щоб Україна, яка є безпосередньою жертвою, була на першому плані. Розвиток української судової спроможності в довгостроковій перспективі є дуже важливим. І, хоча агресія дещо відрізняється від інших злочинів, підготовка, формування, експертиза та все, що з цього витікає, має бути завжди на користь Україні. Тому я маю гнучку позицію щодо характеру механізму, але я переконаний, чим більш українська судова система буде в центрі уваги, тим краще для України.
Що мене вражає, так це те, що на сьогодні пропозиція щодо створення міжнародного трибуналу не конкретизована. Насправді немає жодних реальних вказівок на те, як би виглядав цей суд, хто б його підтримував, хто б фінансував, хто б ним керував, хто б обирав суддів. У судах, як правило, домінують великі держави, а от результат того, що після війни в Іраку [у 2003 році] Сполучені Штати чи Великобританія стали рушійною силою цього суду, не здається мені занадто позитивним для міжнародного кримінального права.
КАТЕРИНА БУСОЛ: ПРИНАДИ І ПАСТКИ НОВОГО НЮРНБЕРГУ
Як юрист-міжнародник, я не у великому захваті від ідеї Міжнародного військового трибуналу [Нюрнберга] або спеціалізованого трибуналу. Сучасні західні коментарі щодо можливих модальностей трибуналу базуються на розчаруваннях Нюрнбергом. А також на нерозумінні регіону, особливо пострадянського контексту, і того, що для росії та України Нюрнберг має велике символічне значення.
Нюрнберг зазвичай розглядається як процес всіх процесів, перемога абсолютного добра над абсолютним злом. Нюрнберзька модель мала б особливе символічне значення для росії, тому ми повинні думати про те, як російське суспільство сприйматиме наслідки можливого трибуналу над режимом путіна. Бути в центрі звинувачень на «сучасному Нюрнберзі», дало б їм сильний поштовх до роздумів над власною політикою пам’яті, адже вони занадто ідеалізували цей [повоєнний] процес. Інтерпретація наративу про Другу світову війну та Міжнародний військовий трибунал стала, відповідно до національного законодавства росії, в ній кримінальним злочином. Тож я сподіваюсь, що подібний процес спровокує певні роздуми, коли хтось запитає себе: чи те, що я вважаю священним, все ще залишається таким же священним; чи готовий я сприйняти можливі наслідки зневаги в результаті цього «Нюрнберга» [21 століття] із-за злочинів, скоєних моїм урядом, співучасником яких цілком можу бути і моє суспільство. Адже ми знаємо, що серед пересічних росіян зростає рейтинг путіна та схвалення його політики в Україні.
Міжнародне правове співтовариство, завдяки вражаючій кількості аналізів, проведених з лютого щодо України, могло б трохи більше придивитися до нюансів країни та регіону. Без цього бажання заглибитися в регіональний і національний контексти, вони не матимуть загального бачення.
Крім того, в Україні є певний ідеалізм щодо міжнародних процедур. Українці дійсно сприймають цю агресію як потоптання своєї власної національної ідентичності, фактично свого суверенного права на існування як нації і як держави. Українці сприймають її також як потоптання світу в цілому, міжнародного світового порядку, порядку, заснованого на визначених правилах. В суспільстві, серед звичайних людей, які не є юристами, серед журналістів я відчуваю, що вони віддадуть перевагу спеціальному трибуналу. Символізм, порівняння з Нюрнбергом буде завжди присутнім. До цього вторгнення в Україні точилися багато дискусій щодо можливого гібридного суду. Українські спеціалісти перестали бути настільки ідеалістичними щодо МКС – досвід МКС показав, що розслідування та переслідування воєнних злочинів і злочинів проти людства можуть тривати роками, навіть десятиліттями – тому хотілося б, щоб більше судових процесів відбувалося на національному рівні. Крім того, це гарна можливість набуття досвіду національними слідчими, прокурорами, суддями, адвокатами, захисниками. Але якщо раніше мова йшла про ймовірні воєнні злочини та злочини проти людства, скоєні в період з 2014 по лютий 2022 року, то сьогодні, вся нація настільки приголомшена рівнем насильства, що, на мою думку, спеціалісти справді віддають перевагу міжнародному рівню. Для того, щоб російське суспільство і світ в цілому отримали потужний меседж, що мова йде не про поодинокий випадок, який стосується однієї нації, мова йде про потоптання заснованого на правилах порядку, який ми вибудовували з 1945 року. Крім того, мова йде про створення максимально інклюзивного наративу, щоб його усвідомили майбутні покоління.
