До цього Україна не знала подібних справ, і, відповідно, не мала спеціалізованих судів для їх розгляду. Військові суди в Україні скасували ще у 2010 році. Тому воєнні злочини росіян будуть розглядати судді, які зазвичай розглядають ДТП, побутові вбивства, крадіжки. Ці судді, як і решта громадян України, з початку російського вторгнення 24 лютого, чули вибухи і ховалися в укриттях у повітряну тривогу. Чимало будівель судів в Україні постраждали від війни, працівники судів вступили до війська і територіальної оборони. Тому очевидно, що навіть суддям неможливо стояти осторонь і бути над сутичкою у випадку, коли війна прийшла в твою країну.
Першим на лаві підсудних опинився 21-річний росіянин Вадим Шишимарін. Він і ще троє його товаришів здалися у полон лише через чотири дні після початку вторгнення, у Сумській області, на кордоні з росією в північно-східній частині України, після того, як їх колону військової техніки розбили ЗСУ. Шишимарін визнав, що застрелив цивільного, який говорив по мобільному телефону на вулиці біля свого будинку. Хлопець каже, що так вчинити йому наказали двоє старших за званням військових, які вважали, що цивільний передає українській армії інформацію про їх місцезнаходження. Один із них став йому погрожувати. В ході судових слухань, що відбулися на минулому тижні, адвокат обвинуваченого заявив, що Шишимарін стріляв під тиском, навіть не сподіваючись, що поцілить, формально виконував накази старших солдатів, не маючи наміру вбивати. Російський військовослужбовець стріляв через вікно машини. Куля влучила чоловіку в голову і він помер.
РІДКІСНІ ІНТЕНСИВНІСТЬ ТА ШВИДКІСТЬ
Перше судове слухання відбулося у п’ятницю 13 травня у Солом’янському районному суді м. Києва, під прицілом прожекторів. Понад 150 журналістів зареєструвалося, щоб бути присутніми. Суд виявився неготовим до такого напливу журналістів.
Більшість українських судів не пристосовані до публічних процесів. Лише кілька десятків осіб можуть одночасно бути присутніми в судовій залі. Небагато самих будівель судів в Україні від початку були спроектовані як будівлі суду. Частіше вони мали інше призначення. Українські суди працюють у колишніх дитсадках, поліклініках, банках. Відповідно, більшість українських судів скоріш схожі на кабінети, які не можуть прийняти велику кількість публіки.
У суді намагалися знайти компроміс. До зали засідань впустили кілька телеоператорів і фотографів. А інших запросили слідкувати за процесом по відеотрансляції у двох сусідніх залах. У перервах журналістам було запропоновано помінятись місцями, щоб всі мали змогу зайти до зали засідань, але задум виявився не надто успішним. Як результат: у коридорах суду тиснява, образи, невдоволення. До того ж, оскільки у відеотрансляції було складно розібрати виступи учасників, було прийняте рішення провести слухання в приміщенні іншого суду, де була порівняно більша зала.
Далі процес прискорився. В середу 18 травня за одне засідання було допитано потерпілу, обвинуваченого, двох свідків і досліджено всі докази. В Україні — це рідкість. Зазвичай судді настільки завантажені, що нечасто можуть приділити справі більше двох годин, а наступне засідання призначають через два місяці. А коли минають ці два місяці, особі, яка утримується під вартою, потрібно продовжити запобіжний захід,отож суд не встигає зробити ще щось. Наступного разу ще щось стає на заваді, наприклад, не приходять свідки.
У справі Шишимаріна, попрацювавши дві години, суд зробив перерву на відпочинк і продовжив слухання. Якби захист не попросив час на підготовку фінальної промови, розгляд закінчився б того ж дня. Було очевидно, що судді відклали всі інші справи, щоб розглянути саме цю. За звичайних обставин, процес Шишимаріна міг би затягтись на кілька років.
СКЛАДНЕ ДОСЬЕ ЗВИНУВАЧЕННЯ
В українській прокуратурі вважають, що могли б довести вину російського солдата навіть якби він не визнавав своєї вини. Дружина загиблого стверджує, що, почувши постріл, відкрила калитку і побачила на вулиці машину, з вікна якої зі зброєю в руках на неї дивився Шишимарін. Злякавшись, вона закрила хвіртку, але в неї було достатньо часу, щоб добре запам’ятати російського солдата. Інший місцевий житель бачив на вулиці машину і дим від автомата позаду водія в напрямку помешкання потерпілого. Балістична експертиза показала, що чоловіка застрелили з автомата, який був закріплений за Шишимаріним.
Після вбивства цивільного машина з солдатами потрапила в засідку. Троє місцевих жителів обстріляли машину із мисливських рушниць. Саме тоді російський військовий, за чиїм наказом Шишимарін стріляв у цивільного, отримав поранення і загинув. Тіло залишили на полі бою, згодом українські правоохоронці ідентифікували його як Івана Куфакова. Вночі солдати переховувались на сільській свинофермі, де наштовхнулися на сторожа, також цивільного, якого вони не зачепили. Вранці 1 березня росіяни пішли в село і здалися в полон теробороні.
Із чотирьох військовополонених, тільки сержант Шишимарін був звинувачений у «порушенні законів і звичаїв війни». Двох інших — прапорщика Миколу Макєєва і лейтенанта Олександра Калініна — обміняли 13 квітня і відправили до росії. Третій – рядовий Іван Мальтісов – залишився в Україні в якості свідка, щоб він підтвердив версію обвинувачення щодо стрілянини.
У своїх показаннях у суді, Мальтісов і Шишимарін заявили, що першим наказ стріляти віддав старший за званням — прапорщик Макєєв. Формально Шишимарін і Макєєв належали до різних підрозділів і за звичних обставин перший другому не підпорядковується. Проте в бойовій обстановці, солдати виконують накази старшого за званням. Лейтенант Калінін старший за званням від Макєєва, однак він їхав у багажнику машини, яку вони вкрали для втечі, і, отже, ситуацію з пострілом у цивільного зовсім не проконтролював.
Оскільки Шишимарін наказ Макєєва не виконав, інший військовий (Куфаков) погрозами змусив його це зробити. За словами обвинуваченого і свідка, того дня вони вперше побачили Куфанова. Мальтісов описував незнайомця як особу 25-30 років з підрозділу розвідки, пояснюючи, що в такому віці російський солдат має зазвичай звання офіцера і певний досвід служби. Куфаков сидів на передньому сидінні біля Макєєва, який був за кермом. Тобто хлопці могли сприймати Куфакова і Макєєва як командирів. Тому хлопці стали жертвами обставин.
Під час свого інтерв’ю журналістам, прокурор не заперечував, що Мальтісов отримав статус свідка, оскільки погодився свідчити на користь звинувачення. Двоє російських вже обміняних військовослужбовця, Макєєв та Калінін, були допитані в якості підозрюваних на стадії досудового розслідування. Їх свідчення, здавалось, розвіяли всі підозри. Проте в справі немає жодного протоколу їх допитів. Інші джерела в прокуратурі кажуть, не під запис, що Макєєва і Калініна обміняли саме тому, що російська сторона хотіла забрати вищих за рангом військових.
На запитання про те, що чому підозр не висували Макєєву, який нібито віддавав наказ Шишимаріну, прокурор Андрій Синюк відповідає, що це не був наказ. Прокуратура наполягає, шо Макєєв не був командиром Шишимаріна, вони належали до різних підрозділів, а тому і злочинного наказу, за який мав би відповідати Макєєв, немає.
ЗАХИСТ ЕКСПРОМТОМ
Правосуддя має бути загальнодоступним. Оскільки російський солдат не мав грошей оплачувати захисника, українська держава надала йому такого власним коштом. Адвокат Віктор Овсянніков був черговим у Центрі безоплатної правової допомоги, коли надійшов запит, він прийняв його. Чи можливий справедливий вирок, без емоцій, у воєнній час? Факт, що український адвокат захищає російського солдата, сприймається критично не лише громадянами, але і його українськими колегами. Деякі адвокати залишають у соцмережах коментарі, зазначаючи, що з моральної точки зору не могли б захищати Шишимаріна. В кулуарах суду, журналістка також запитувала себе: «Не сьогодні-завтра ми обміняємо його на наших військовополонених. Нащо увесь цей цирк?» А один взагалі каже: «Шкода, що скасували смертну кару».
Овсянніков звертає увагу суду той факт, що Шишимарін діяв під тиском старших військових і виконував їхні вказівки в бойовій обстановці. Захист вважає недоведеним, що Шишимарін мав намір убити цивільного. Солдат зробив 3-4 постріли і тільки одна куля влучила в людину. Тому адвокат сумнівається, що військовий стріляв прицільно. Зрештою, він вважає, що винуватцями злочину є старші за званням військові, які були обміняні у росію.
Крім того, якщо вбитий справді спілкувався у той час із українськими військовими, його вбивство не може бути кваліфіковане як воєнний злочин, - підкреслив адвокат. Правоохоронці вилучили мобільний телефон вбитого з інформацією про останній дзвінок і принесли його в суд як доказ. Прокурор коротко зазначив, що в момент смерті, чоловік розмовляв зі своїм другом, особа якого не встановлена. Проте ні обвинувачення, ні захист не ініціювали виклик цієї людину до суду, щоб підтвердити чи спростувати мирний характер розмови.
Зрештою, будь-які помилки слідства і суду можуть боляче відбитися на позиції України, якщо росіяни будуть оскаржувати вироки у Європейському суді з прав людини.
МАКСИМАЛЬНИЙ СТРОК ПОКАРАННЯ, АЛЕ МОЖЛИВИЙ ОБМІН
За порушення законів і звичаїв війни, що поєднані з умисним вбивством, Кримінальний кодекс України дозволяє суддям засудити російського солдата на довічне ув'язнення. Прокурори попросили призначити Шишимаріну максимально можливе покарання, попри пом'якшуючі обставини — щире каяття і сприяння слідству.
В умовах війни, коли російські ракети і бомби атакують в Україні цивільні об'єкти й від цього гинуть люди, такий радикалізм прокурорів можна зрозуміти. Вчора, понеділок 23 травня, судді задовольнили клопотання прокурорів про максимальне покарання без врахування пом’якшуючих обставин.
Захист одразу заявив про свій намір подавати апеляцію. Але, імовірно, Шишимаріну не доведеться до кінця своїх днів спокутувати вину. Його можуть обміняти на українських військовополонених, тим більше, що вдова загиблого вже повідомила в суді, що не заперечує, щоб Шишимаріна віддали в обмін на звільнення захисників Маріуполя із «Азовсталі».
В Україні подібні випадки не вперше. У грудні 2019року троє проросійських українця були засуджені до довічного ув'язнення за «теракт» із загибеллю людей поблизу Палацу спорту в Харкові під час мирного зібрання з нагоди річниці Революції Гідності. Одразу після проголошення вироку суд відпустив терористів з-під варти, оскільки Росія погодилась обміняти їх на полонених українців.
Цей репортаж є частиною серії репортажей про воєнні злочини, створений в співпраці з українськими репортерами. Спочатку він був опублікований на інформаційному сайті «Судовий репортер».
