24 лютого 2022 року, вторгнення росії в Україну приголомшило всіх, особливо Європу та західний світ. Ця війна повністю зруйнувала політичні та геостратегічні плани. Крім того, вона спричинила найсильніший шок, як від електричного струму, який не зазнавало міжнародне кримінальне правосуддя за довгий період часу.
В першу чергу тому, що до цього ще ніколи конфлікт не був так ретельно задокументований і проаналізований у реальному часі багатьма учасниками. Такий прорив – як ми побачили це в Сирії та інших недавніх конфліктах – став можливим завдяки мобільним телефонам та новітнім технологіям. Але ситуація в Україні унікальна тим, що вона відкрила доступ до своєї території і просить допомоги з боку міжнародного кримінального правосуддя.
Крім того, від самого початку під керівництвом свого президента Володимира Зеленського, Україна публічно заявила про два напрямки відповіді на агресію: перший — чинити опір шляхом збройної боротьби; другий – відповідати на насильство правовою зброєю. Таким чином, за три місяці від початку війни Генеральна прокуратура України відкрила понад 13 000 впроваджень і вже розслідувала та провела перший суд за військові злочини. 23 травня у рекордно короткі терміни сержанта Вадима Шишимаріна, якому ледве виповнився 21 рік, засудили до довічного ув'язнення за стрілянину по цивільній особі в Сумській області (північно-східна частина України). Це лише початок, оскільки вже тривають інші суди, на які ймовірно, продовжуватиме тиснути громадська думка, а бомби продовжуватимуть сипати на території країни.
У цій задачі з’явилася нова складова, яку спонукала одностайна реакція багатьох європейських і західних країн: Міжнародний кримінальний суд (МКС). 39 країн одразу зібрались на засідання, вимагаючи розпочати розслідування, хоча ні Україна, ні російська федерація не є сторонами Суду. Україна, яка не підписала Римський Статут, установчий договір МКС, у 2014 році офіційно визнала юрисдикцію Суду щодо злочинів, скоєних на її території. Завдяки такій підтримці, небаченій раніше, відповідь прокурора МКС Каріма Хана не змусила себе чекати: він не лише розпочав розслідування, але й 16 березня прибув на місце, і навіть провів віртуальну зустріч з президентом України. Ряд європейських і західних країн об’єднали зусилля, надавши МКС, хто ресурси, хто експертів. Ніколи ще жодна країна не бачила злочинів, скоєних на її території, задокументованих і розслідуваних такою кількістю експертів і слідчих, як національних, так і міжнародних, у рекордно короткий термін.
У контексті, коли війна, здається, далека від завершення, чи не може ця агресивна, але ефективна карна політика не викликати питань або навіть інтерпретуватись як відсутність нейтралітету, оскільки її підтримують учасники конфлікту? Або ризикувати підлити масла у вогонь? Чи може країна, на яку напали, яка день за днем потерпає від безпрецедентного насильства, бути впевнена, що її інституції будуть спроможні судити швидко без зайвих емоцій? Неупереджено та в межах необхідних стандартів, дотримуючись прав захисту? Адже національні та планетарні емоції та біль неосяжні і законні, а комунікація навколо цієї війни відіграє першочергову роль з обох сторін конфлікту?
ЧИ МОЖНА СУДИТИ ВІЙНУ ПІД ЧАС ВІЙНИ?
Цей конфлікт тільки-но розпочався, а терміни «воєнні злочини» та «злочини проти людства» вже у всіх на вустах, з усіх боків спливає аналітика, а медіа безперервно висвітлюють цю тему протягом вже трьох місяців. Сенсаційне входження МКС у серце українського конфлікту заслуговує серйозного розгляду щодо ризиків політичної інструменталізації Суду, якщо подивитись під іншим кутом зору.
Таке термінове звернення до МКС нагадує історичний прецедент. 3 березня 2011 року МКС розпочав розслідування можливих злочинів проти людства, скоєних на території Лівії. МКС був скликаний п'ятьма днями раніше Радою Безпеки ООН, незабаром після початку конфлікту. Якби звернення України не викликало стільки шуму в ЗМІ, швидкість реакції була б майже такою ж, хоча тоді розслідування було ініційоване п’ятьма членами Ради безпеки, включаючи росію. Тодішній прокурор Луїс Морено-Окампо попередив: «У Лівії не буде безкарності». Через 11 років, через відсутність співпраці з боку Лівії, рідкісні видані ордери на арешт все ще не виконуються, розслідування ускладнюються через заборону на доступ до території. А лівійські жертви все також не бачать на горизонті справедливості.
Тож приємно бачити, що Міжнародний кримінальний суд виконує свою роботу в Україні. Цьому, безсумнівно, сприяє міцна співпраця з українською стороною, яка сама залучається до швидкого процесу національного правосуддя, можливо, навіть трохи занадто. З іншого боку, дивно бачити МКС таким активним, таким помітним на публічній сцені та діяльним в такому темпі, який багато хто хотів би бачити щодо інших попередніх або поточних конфліктів. Ми також можемо з подивом відзначити, що МКС швидко відреагував на запити європейських і західних держав, переважно членів НАТО, звичайно тому, що вони не змогли звернутись до Ради Безпеки, постійним членом якої є російська федерація.
Але ми мало чуємо про те, як деякі країни, особливо африканські країни, дивляться на цю позицію. Можливо, нам варто краще прислухатись. Тому що, діючи таким чином, МКС створює собі імідж, який несе в собі ризик – видавати себе за ефективну зброю правосуддя… для могутніх. Його надійність, його нейтральність і його ефективність регулярно ставляться під сумнів, в довгостроковій перспективі такий ризик може мати катастрофічні наслідки.
Таким чином, у цьому російсько-українському конфлікті, наповненому комунікаційними стратегіями, МКС пропонує тим, хто його критикує на цьому терені західної інструменталізації, своєрідний «подарунок». Стаючи публічно й беззаперечно на бік тих, на кого напали, не чекаючи судової видимості скоєних злочинів та їх контексту, МКС стає учасником комунікації і сильним важелем міжнародного політичного тиску для України. Якщо агресія і злочини, яких зазнала Україна, тут не заперечуються і не оскаржуються, МКС певним чином «бере до рук зброю» і займає позицію в цьому конфлікті.
МКС НА СЛУЖБІ У ЗАХОДУ?
Зовсім випадково, 10 березня, через чотирнадцять днів від початку конфлікту в Україні, прокурор Хан оприлюднив свій намір видати ордери на арешт щодо збройного вторгнення росії в Грузію в 2008 році, розслідування щодо якого було відкрито в 2016 році. Хоча ці ордери існують вже декілька років, новий прокурор МКС, вирішивши оприлюднити їх, продемонстрував, як конфлікт в Україні змінив на 180 градусів ракурс, перш за все, деяких країн-членів МКС.
Ініціативи, прийняті новим прокурором, у довгостроковій перспективі можуть зашкодити довірі до МКС, перетворивши його на зброю війни або, принаймні, на інструмент, який надто очевидно знаходиться в руках і на службі Заходу. Немов би він «мчиться» за провідними силами НАТО проти іншої, ядерної, сили – російської федерації.
Міжнародний кримінальний суд відзначає незаперечний прогрес у глобальному марші до більшої справедливості, і його необхідно захищати та підтримувати. Спільне прагнення зменшити безкарність у світі за найтяжчі злочини має об’єднувати держави, а не роз’єднувати їх. У цій перспективі МКС повинен зберегти довіру всіх держав та їхніх громадян. Тому, якщо він не хоче втратити довіру, йому доведеться бути обережним, щоб не перевищити свої повноваження судді; гарантувати позицію нейтралітету, рівність у своєму підході до всіх ситуацій і неупередженості до процесу, який глибоко потрібен міжнародному кримінальному правосуддю, щоб зберегти довіру всіх.
Подібним чином, відданість України справі правосуддя є надзвичайною і може слугувати прикладом у майбутньому, застосовуючи швидкі судові процеси для відновлення справедливості щодо жертв, і таким чином більш конкретно відповісти на їхні надії. Але ми не повинні ігнорувати зауваження про те, що правосуддя потребує спокійного неупередженого контексту, принаймні для того, щоб кожен обвинувачений міг зрозуміти зміст своїх дій, щоб кожну особу, яку переслідують, можна було судити без будь-яких емоцій чи помсти, а також у справедливій гармонізації підходів, зокрема щодо винесених покарань.
Війна в Україні є сумною можливістю для міжнародного правосуддя і для МКС, зокрема, об’єднати безпрецедентні засоби та підтримку. ВІйна також несе в собі ризик сплатити занадто високу ціну, у середньостроковій або довгостроковій перспективі, за відсутність чітких гарантій захисту від ризиків сприйняття її інструментуалізованою одним з таборів.
юрист, більше 25 років спеціалізується на міжнародних злочинах. Співзасновниця неурядової організації «Ми – не зброя війни / We are not Weapons of War (WoWW), яка працює з жертвами воєнного насилля.
