У просторий зал Котелевського райсуду Полтавської області конвоїри заводять чотирьох російських військових. Ті вмощуються на лавці у скляній кабіні. Обвинувачених доставили на суд у Полтаву із Харківського слідчого ізолятора. Раніше у підготовчому засіданні вони та їх захисники брали участь по відеозв’язку.
– Колєсніков, ви найстарший і будете першим давати пояснення. Знаєте, що говорити? Коротко, чітко, швидко… В кінці – розкаююсь і вину визнаю, – адвокатеса інструктує російського солдата в окулярах, що сидить посередині. Той у відповідь киває головою.
У подальшому суддя Антоніна Шолудько, справді, спочатку звертається до Руслана Колєснікова, 1968 р.н., і тільки потім до його молодших товаришів – Михайла Іванова, 1977 р.н., Максима Вольвака, 1992 р.н. і Валентина Бича, 1980 р.н. Усі четверо потрапили в полон пару місяців тому під час деокупації Харківської області. У суді присутня перекладач – жінка в бірюзовому костюмі, яка сидить по центру, між столами прокурора, судді і захисту. У залі також четверо адвокатів від Центру безоплатної правової допомоги – по одному для кожного військовослужбовця.
За матеріалами справи, на початку вересня у смт. Борова росіяни катували трьох місцевих жителів, які у 2014-2015 роках брали участь в Антитерористичній операції у Донецькій та Луганській областях. Сім років потому, коли росіяни окупували Борову, ці люди вже не були солдатами.
Побиті молотком
В обвинувальному акті ідеться про те, що четверо російських солдатів виконували вказівки свого керівника – невстановленого військовослужбовця із позивним «Амур». Саме Амур нібито назвав обвинуваченим три прізвища і сказав привести для допиту цих чоловіків як колишніх учасників АТО на Донбасі.
Прокурор Михайло Мартиш 40 хвилин оголошував обвинувачення, детально описуючи всі епізоди тортур.
Володимир Пушкар першим дає свідчення. 1 вересня приблизно о 15 годині військові РФ затримали його, наділи на руки пластикові стяжки і мішок на голову. Далі його посадили в білий пікап і відвезли на базу відпочинку «Світло шахтаря», що в сусідньому селі Новоплатонівка, і утримували в заздалегідь підготовленій земляній ямі 3х3 метри, без достатньої їжі та води.
У наступні два дні Амур допитував бранця щодо того, хто ще з жителів Борової брав участь в АТО. 3 вересня Пушкарю знову наділи стяжки на руки і мішок на голову, вивезли в район місцевої лікарні і там відпустили.
3 вересня росіяни аналогічно полонили жителя Борової Андрія Мальованого. Амур, демонструючи ніж, погрожував відрізати Мальованому пальці, якщо той не розповість окупантам корисну інформацію про односельчан.
Вранці 4 вересня росіяни навідалися до будинку Сергія Сотника й забрали його з собою. На тій самій базі полоненого тримали в ямі і допитували, неодноразово б’ючи молотком.
«Поспілкувавшись», цих двох чоловіків окупанти теж відпустили.
Спецпідрозділи та приватні солдати
Росіяни відсторонено слухали. Примірники обвинувального акту рідною мовою їм вручили перед слуханням.
Колєсніков із Ростова-на-Дону в 16-й бригаді був командиром відділення, звання – старший сержант. Іванов із Якутії – гранатометник РПГ-7, рядовий. Стрілець Вольвак народився в Україні, в селі Новопсковського району Луганської області, але є громадянином РФ і проживає у Воронежі. Четвертий військовослужбовець Валентин Бич із Краснодару служив на посаді стрільця.
За матеріалами справи, Колєсніков та Іванов із приватної військової компанії «Редут», а інших двоє із 16-ї бригади ЗС РФ. Однак суду усі четверо повідомили, що вони з 16-ї бригади. Прокурор говорив, що ПВК начебто є окремою від бригади, але також належить до збройних формувань РФ. Щоб усунути розбіжності, суддя звернулась до обвинувачених. Колєсніков пояснив, що «Редут» все ж таки створено при 16-й бригаді.
«Я погоджуюся з обвинуваченням»
Оскільки росіяни визнають вину, то справу розглядали у спрощеному порядку – без дослідження всіх доказів. Суд обмежується їх допитом.
На пропозицію дати свідчення Колєсніков коротко відповідає: «Я погоджуюся з обвинуваченням». Суддя пояснює, що слід розповісти, коли де і як саме був скоєний злочин. Колєсніков пригадує, що 29 серпня його бригада виїхала в Борову. Їх командир був у постійних роз’їздах і наказав підпорядковуватися Амуру.
Амур дав солдатам три адреси, за якими вони поїхали, затримали людей і доставили на базу. Далі Амур особисто їх допитував. «Вони ночували. Яма у нас була – наших солдатів, які провинилися, туди садили. Туди посадили цих людей. Потім Амур їх викликав до себе, розмовляв і через 2-3 дні відвезли їх назад. Як написано, так усе написано...» – киває Колєсніков у бік прокурора.
«Фізичне насилля – ну так…», – додає він. Росіянин не заперечує, що потерпілим надівали стяжки на руки і мішки на голови, тисли психологічно. Про погрозу Амура відрізати полоненому пальці, за його словами, тільки чув від товаришів, але не при ньому це сказано було. «Хлопці казали: «В нього зовсім дах поїхав, так?», – каже обвинувачений.
«Ми його трохи били, звичайно»
Прокурор нагадує Колєснікову, що він сам та його товариші двічі били потерпілого Сотника молотком по руках і ногах.
– Не заперечую.
– Всі наносили [удари]? По черзі?
– Виходить так.
Обвинувачений Іванов підтверджує:
– Ми його трохи били, звичайно… Всі четверо, по черзі.
Суддя запитує, чи усвідомлювали вони, що жорстоко поводяться із цивільним населенням і порушують закони та звичаї війни. Російські військовослужбовці відповідають, що розуміли, і тепер розкаюються. Прокурор попросив для усіх по 11 років позбавлення волі.
– З обвинуваченням і з покаранням повністю згоден. Ми заслужили. Так не можна чинити. Ми виконували команду вищого керівництва, – заявив Колєсніков.
Його адвокат Людмила Калюжна наголосила, що від скоєного не настало незворотних наслідків, тому закликала суд призначити менший строк, ніж назвав прокурор. Адвокати інших солдатів підкреслили, що військові виконували наказ командира і пішли на злочин уперше. Тому переконували призначити мінімально можливе, за законом, покарання.
На завершення обвинувачені просили вибачення у потерпілих і всього українського народу. Іванов вибачався перед «братами-слов’янами – українцями».
Про те, що росіяни будуть обміняні, поки офіційно ніхто не говорить. Але під час перерви один із адвокатів, ідучи повз скляний бокс, в якому нудьгують обвинувачені, кидає репліку: «Вам від цих строків ні холодно, ні жарко».
Невдовзі оголошується вирок: росіяни засуджуються до 11 років ув’язнення.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин «Sudovyi Reporter».
