«Я 50 років займаюсь збором грибів і ще в 2010 році з товаришем, який зараз живе в Німеччині, ми розглядали ту схему. Там ще з 2010 року позначали, що є якісь військові приміщення. З 2010 року, 12 років це відкрито, як це може нашкодити Яворівському полігону, якщо це відкриті відомості? Мій товариш попросив для своїх знайомих, де я збираю гриби, і я йому вислав», – розповідав обвинувачений журналістам після одного з засідань Галицького районного суду міста Львова.
13 березня 2022 року Росія обстріляла ракетами Яворівський військовий полігон, розташований за 50 км на захід від Львова, поблизу кордону України з Польщею, внаслідок чого загинула 61 людина, ще 160 отримали поранення.
72-річного Косторного звинувачують у тому, що він координував ракетні удари по Яворівському полігону, передаючи інформацію представникам Російської Федерації. 8 лютого прокурор Андрій Нікеруй зачитав йому обвинувальний акт. Його звинувачують у державній зраді. За версією обвинувачення, Косторний почав допомагати Росії 4 березня 2022 року. Він надіслав у месенджері Telegram карту Міжнародного центру миротворчості та безпеки [відомий як Яворівський полігон] з позначеними місцями для ракетних ударів (казарми, гуртожитки).
Друзі Косторного
Другом Косторного виявився колишній львів’янин Олександр Свистунов, який зараз має російське громадянство і від 2014 року проживає в анексованому Криму. Свистунов є одним із засновників наразі підсанкційної партії «Русский блок» та Всеукраїнської громадської організації «Руський рух України». За версією обвинувачення, карту полігону з відомостями про розташування військовослужбовців і техніки ЗСУ Косторний надіслав також діючому оперативнику ФСБ РФ Юрію Водолазькому, який підписаний як «Ігор Водолазов». «Він надав Водолазькому інформацію про можливе розміщення іноземців у школі №52, що розташована у Львові, цього ж дня передав інформацію про оснащення місць для біженців на території стадіону СКА, Клепарівська 39а», – написано в обвинувальному акті.
До 1990 року обвинувачений Косторний у званні майора служив у відділі зовнішнього спостереження у Комітеті державної безпеки СРСР. Закінчив Вищу червонопрапорну школу КДБ у Москві. У 2002-2010 роках Косторний балотувався до Верховної Ради України від проросійських сил –Прогресивної соціалістичної партії України, Блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція» та Комуністичної партії України.
Косторний також був активним користувачем російської соцмережі «Мой мир». Із його сторінки вбачалося, що він дуже ностальгував за Радянським союзом і симпатизував Росії: регулярно вподобував російські краєвиди і зображення російської символіки. А після початку повномасштабного вторгнення Косторний підтримував дописи з російською пропагандою та дискредитацією української армії.
«За що я страждаю?»
Поза судом Косторний пояснив журналістам, що він лише надіслав другу карту мисливських угідь, щоб показати йому, де він збирає гриби. Він сказав, що не знає співробітника ФСБ Водолазького і що надіслав йому інформацію, оскільки його друг Свистунов попросив його надіслати карту на резервну електронну адресу.
«Мені дали адресу, я дублював. Я не знав і не знаю цієї людини [Водолазького]. [Свистунов] сказав, якщо немає зв’язку чи якісь проблеми, ось тобі дублююча електронна адреса. Моя вина не доведена, але наді мною знущаються. Мене звинуватили в тому, чого я не робив. Це знущання, 8 місяців. За що я страждаю? Літня людина. Ви бачите в мене навіть, я зараз говорю, голос тремтить. Мене вже довели майже до сказу. За що?! За те, що я майже 30 років працював на Україну?! На те, щоб тут було верховенство права», – нарікає Косторний.
Його адвокат вважає, що вина Косторного не підтверджується жодними доказами, які будуть надаватись прокурором. Захист неодноразово просив суд про зміну тримання під вартою на домашній арешт. Але даремно.
«Куди мені тікати?! У мене чотири доньки, шість онуків, які потребують моєї допомоги. Дружина двічі майже не вмерла, викликали швидку», – жаліється обвинувачений.
«Було багато кадебістів, хіба ми повинні звинувачувати їх усіх?»
Підсудний Косторний неодноразово наголошує, що 30 років боровся за дотримання прав людини в Україні. Значок організації «Міжнародного товариства прав людини» чоловік носить на лацкані піджака.
Засідання суду як вільний слухач відвідує 80-річний віце-президент уже згаданої організації Андрій Сухоруков. «Судовому репортеру» він розповів, що знає підсудного біля 30-ти років, а організацію вони заснували 1993-го.
«Я є керівник правозахисної організації «Міжнародне товариство прав людини», у раді цієї організації досі працює Олександр Дмитрович Косторний. Щоб він так ненавидів людей, щоб посилав їх знищити – це в голові не вкладається… Що ж він не розумів, до чого призведуть ці дії? Розумів. Тому я вважаю, що це якась, не те що підробка, але того типу. Треба було когось посадити, і знайшли крайнього. Не було подібного чогось… Він був кадебістом, як ми кажемо, ну й що з того. Кадебістів маса було. Ціле військо було КДБ. Ну і що, всіх їх звинувачувати в будь-яких подіях? Я б не брався», – каже Сухоруков.
Косторний досі значиться керівником Громадської організації «Російське товариство імені О. Пушкіна», яке є засновником «Львівського російського драматичного театру». Він розповідає журналістам, що з того часу з колишніми колегами не зустрічався. Завершення своє діяльності в КДБ пригадує неоднозначно: «Я не закінчував, я написав заяву, нібито про звільнення. А фактично керівництво поставило переді мною завдання створити в СРСР асоціацію детективних служб і підготувати відповідне законодавство. Львівський університет наполовину підготував документ, який називається Закон «Про недержавну розшукову та пошукову діяльність». Але ви знаєте події 90-го року, Союз розвалився і закон не прийняли, хоча його мали розглядати у Верховній раді СРСР. У зв’язку з тим, що Союз розвалився, я в 42 роки, маючи вислугу 24 – став безробітним. Але я продовжував діяльність в напрямку детективної діяльності. В Росії такий закон був прийнятий, в Україні, на жаль, немає дотепер».
«Бабусю, все, Ромка вже нема»
На судові засідання як вільна слухачка приходить пані Марія – мати 52-річного військовослужбовця Романа Пюрика. Роман Пюрик служив санітарним інструктором у військовому містечку «Немирів». Пішов до лав ЗСУ добровольцем 28 лютого 2022 року не вперше, бо і в 2014-му вже ставав на захист України. За два дні до обстрілів Яворівського полігону Роман дав матері звістку, що з ним все добре. Дзвонив до брата, надсилав фотографії. Марія пригадує, як дізналась про обстріл: «Мені подзвонила моя внучка, вона недалеко там живе. Каже: «Бабусю, все, Ромка вже нема». Говорила, що ракета впала і всі вони загинули».
Жінка двічі їздила на полігон, але на територію її не пустили. «Хлопці, ті що їздили, то збирали ті кості… Казали до мене: «Тьотю Марійко, та там крові було, цегла – все в крові». У Романа залишилось двоє дітей. Офіційно він досі вважається зниклим безвісти.
Марія каже, що приходить до суду, щоб знати, чи буде Косторний покараний. Жінка неодноразово зверталася до Косторного, розповідаючи про загибель військовослужбовців на полігоні. Але підсудний відповідав, що не має до цього жодного відношення.
8 лютого пані Марія схвильовано показувала Косторному фотографію свого сина. 14 лютого суд перейде до дослідження письмових доказів у цій справі. Попередньо відомо, що максимально можливе покарання, яке загрожує Косторному, це 15 років позбавлення волі.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин «Судовий репортер».
