23-річний Сергій Штайнер, заступник командира роти, яка розташована в селі Тоцьке-2 Оренбурзької області, що в 1200 км на південний схід від Москви, служить в російській армії з 2016 року, коли він вступив до автобронетанкового інженерного інституту в Омську. На початку березня 2022 року цей лейтенант у складі колони БМП (бойових машин піхоти) і танків увійшов у село Лук'янівка, що на Київщині. Пізніше, рятуючись від контрнаступу українських військ, Штайнер кинув свій танк і втік з села. Саме журналісти допомогли встановити його особу, оприлюднивши документи, знайдені у бронемашині. Їхнє розслідування стало частиною судової справи, а одна з журналістів – свідком.
На початку травня було оголошено міжнародний розшук російського військовослужбовця, а наприкінці місяця прокуратура Київської області подала до Солом'янського районного суду обвинувальний акт для проведення заочного розслідування.
Судовий розгляд за відсутності обвинуваченого має відбуватися за встановленою процедурою: обвинувачений викликається до суду і після кількох неявок (що свідчить про те, що особа ухиляється від правосуддя) суддя має задовольнити клопотання про здійснення спеціального судового провадження, перш ніж розпочати розгляд справи по суті. Судовий розгляд справи Штайнера тривав чотири місяці, враховуючи літню відпустку судді Оксани Криворот.
ВДОМА У ПОТЕРПІЛИХ
Штайнера судили за порушення законів і звичаїв війни. Згідно з обвинувальним актом, під час окупації Лук'янівки лейтенант наказав військовослужбовцям ЗС РФ, які перебували у його підпорядкуванні, грабувати цивільне населення. Окупанти вдиралися до квартир, руйнували та пошкоджували приватні будинки та господарські споруди, а також наїхали танком на автівку.
Мешканцю Лук'янівки завдано матеріальних збитків на суму близько 150 тисяч гривень (близько 4200 євро) – бензиновий генератор, бетонні плити та розчавлений автомобіль «Фольксваген Кадді». Олександр Гудим залишився з матір'ю в Лук'янівці і в інтерв'ю розповів про те, як російські військові «облаштовувалися» поблизу. «Я був там з ними 21 день. Життя тривало, але у нас з'явилися небажані сусіди. Вони зайшли до нас додому, стали в сусідньому дворі і розбили там табір. Я бачив їх за 20-30 метрів. Стояв танк, ствол якого доходив до мого подвір’я. Харчувалися на сусідських вуликах. Кулеметники (чи хто вони там були) сідали на танк і їхали кудись на завдання», – розповів нам пан Гудим.
У суді потерпілий повідомив більше подробиць.
– У перший день вони ночували на вулиці і не заходили [в дім]. На другий день прийшли і сказали, щоб ми не користувалися вночі ліхтариками, не робили зайвих рухів, а якщо кудись виходимо, то тільки з їхнього дозволу, – розповів пан Гудим.
– Вони не просили їсти? – питає суддя.
– Ну, просили... але «просили» зі зброєю в руках. Самі вони не брали, ми змушені були їм віддати. «Просили» картоплю, яйця...»
У господарстві пана Гудима не було худоби, лише кури. Після бомбардування окупанти забрали вбитих курей, а тих, що залишилися живими, порізали. «Він [російський солдат] підходив до моєї матері і казав: «Мать, обміняй два яйця на два сухпайки», – розповідає пан Гудим у суді.
– А де вони милися? – запитала суддя.
- У людей в будинках. Прийшов один і питає: «А де у вас баня? Де ви миєтеся?». Я відповів, що душ є в будинку. Але він мене взагалі не зрозумів: «Що? Вода в будинку є?».
ОЧЕВИДЦІ
Перед цим будинок пана Гудима був пошкоджений в результаті обстрілу. Поруйновано веранду, частково зруйновано дах та стіни. Потерпілий також знає про одну смерть у селі – людина померла від осколкових поранень, а ще один чоловік втратив око.
Під час окупації росіяни вибили замок на гаражі пана Гудима та вивезли бензиновий генератор, бетонні плити для окопів, а також відібрали телефон (який згодом було знайдено).
«Я зрозумів, що у них є ієрархія. Було двоє чоловіків, які відповідали за господарство, вони забирали дрова, носили воду. Дрова забирали силоміць для опалення будинків та укриттів. Солдат на ім'я Сергій віддавав накази двом іншим бійцям, які чергували біля танка. Він був старшим над ними», – розповідає потерпілий.
Він впізнав Штайнера за фотографією.
Російські військові також заселилися в будинок сусідки пана Гудима Світлани Маруженко. Жінка пригадує, що окупанти не розуміли, що вона говорить, бо вона спілкується українською мовою. Пізніше вона переїхала до своєї сестри на інший кінець села. Вона засвідчила, що до ватажка російських військовослужбовців зверталися на ім'я Сергій. Вона також впізнала Штайнера за фотографією.
«Він говорив зі мною зверхньо. Інші не спілкувалися, розмову переважно вів він», – розповідає вона.
Пан Гудим розповів суду, що 24 березня, коли українська армія звільнила село, російські військові пошкодили його майно. Втікаючи, російський танк зайшов углиб села, проїхавши через паркан, автомобіль та склад, а потім заїхав у ліс. Він переїхав сусідські вулики, пошкодив газопровід та лінії електропередач.
СКРІНШОТ З МЕРЕЖІ «ВКОНТАКТЕ»
Ще один свідок у справі – журналістка Української служби Радіо Свобода Кіра Толстякова. Вона розповідає суду, як починалося їхнє власне розслідування у справі Штайнера.
«Мій колега Мар'ян Кушнір, який є військовим кореспондентом, у цей час перебував у селі Лук'янівка. Село було звільнене українською армією і він отримав від українських військових документи, які були знайдені в одному з російських танків. Він зробив знімки, надіслав їх мені через месенджер і запитав, чи не зацікавлені ми у вивченні цих документів. Оскільки я працюю над розслідуваннями, нашим завданням також є ідентифікація російських військовослужбовців. Я подивилася на ці документи – це була планшетка військовослужбовця Російської Федерації, в якій знаходилася медична книжка. У медичній книжці було детально написано, кому вона належала – Штайнеру Сергію Дмитровичу. Вказано його вік, посада та звання – лейтенант, заступник командира роти. Також було вказано військову частину, місце народження та місце дислокації військової частини. Було зазначено, що він одружений, вказані його номери телефонів. Був ще один документ про обладнання, яке перевозилося у танку, отриманому для ведення бойових дій в Україні», – пояснює Толстякова.
Журналісти відшукали профіль Штайнера у соціальних мережах. Матеріали справи вказують на те, що 27 березня, перебуваючи у зоні дії вежі стільникового зв'язку в селі Лукаші, менш ніж за 6 км від Лук'янівки, Штайнер погрожував журналістці вбивством у месенджерах «Ватсап» і «Телеграм». Але про це журналістка не згадувала, коли її допитували в суді.
ЗАХИСТ: НЕМАЄ ОРИГІНАЛІВ, НЕМАЄ ПРЯМИХ ДОКАЗІВ
Захист Штайнера здійснював адвокат, призначений Центром безоплатної правової допомоги, Віктор Овсянніков, який також представляв інтереси російського військового Вадима Шишимаріна, першого російського військовослужбовця, засудженого за воєнні злочини, скоєні в Україні. Овсянніков запитав Толстякову, чи бачила вона оригінали згаданих нею документів Штайнера. Свідок відповіла негативно, але зазначила, що довіряє колезі, який тримав оригінали в руках.
Прокурор просив для Штайнера 9 років позбавлення волі. (Закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років). «Враховуючи розглянуті докази, можна дійти висновку, що Штайнер діяв з прямим умислом, який був спрямований на жорстоке поводження з цивільним населенням та інші порушення законів і звичаїв війни», – зазначив Микола Стьопін.
Адвокат Овсянніков прийшов до прямо протилежного висновку. «З огляду на зібрані докази та інформацію, виявлену під час судового слідства, я приходжу до висновку, що вина мого підзахисного не доведена, відсутні прямі докази вчинення ним злочину, в якому він обвинувачується. Прямих показань потерпілого та свідків, які б вказували на зазначену особу, немає», – заявив він суду.
26 вересня суддя Криворот оголосила вирок – 9 років позбавлення волі. Це був перший заочний судовий процес, який було завершено в Україні у справі щодо воєнних злочинів. Коли суддя закінчувала оголошення вироку, пролунала сирена повітряної тривоги.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин «Судовий репортер».
