8 вересня 2022 року слухання розпочалося із запізненням. У супроводі двох конвоїрів Руслана Єлькина повільно проводять до зали суду, а потім до скляної кабіни підсудних. Обвинувачений пересувається за допомогою милиць, оскільки у нього залишилася тільки одна нога. Другу він втратив у березні минулого року, коли його підрозділ бійців з Донецької Народної Республіки («ДНР»), регіону, який самопроголосив своє відокремлення від України, потрапив під мінометний обстріл з боку Збройних Сил України. Тяжко поранений і захоплений у полон, він через шість місяців постав перед судом у Одесі за звинуваченням у державній зраді та участі у терористичній організації.
Єлькину 42 роки. Народився у селі Роща Одеської області. У 2000 році переїхав у Донецьк, де через три роки був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. До 2006 року працював міліціонером, після чого звільнився за власним бажанням. Був двічі одружений, має трьох неповнолітніх дітей.
За словами прокурора Єгора Тімонова, Єлькин приєднався до лав сепаратистів «ДНР» ще у травні 2014 року, коли збройний конфлікт охопив Донбас. У складі «1-го слов'янського батальйону» він ймовірно брав участь у захопленні таких населених пунктів, як Дебальцеве, Вуглегірськ, Світлодарськ, Хрустальне (колишній Красний Луч) та села Кадіївка (колишній Стаханов). Потім, після повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року, воював гранатометником у складі 11-го окремого мотострілецького полку «ДНР». Протягом двох тижнів він брав участь у штурмі кількох українських сіл у Донецькій області з метою «звільнення» їх від української армії. Так, у період з 27 лютого по 12 березня полк Єлькина захопив села Прохорівка, Кам'янське, Сонячне, Хлібодарівка, Донецьке, Вільне, Ближнє, Бугас, Новотроїцьке, Оленівка та Березове. 13 березня його підрозділ перемістився до села Степове, де вступив у бій з українською армією. Саме під час цього бою він отримав поранення.
Кампанія лютого 2022 року
У Приморському суді знаходяться два обвинувальні акти стосовно Єлькина. Перший – заочний, з 2018 року, за участь у терористичній організації. Після цього Єлькина було оголошено в розшук. Другий обвинувальний акт був пред'явлений вже після його затримання. У ньому його звинуватили у державній зраді, за те, що він воював на боці «ДНР», маючи при цьому паспорт громадянина України. Суд об'єднав ці дві справи.
Всі ці обставини Єлькин підтвердив у суді та визнав свою провину. Він у хронологічному порядку розповів про кожен заїзд окупантів до українських сіл – доволі коротко і без особливих подробиць, справляючи враження, що його підрозділ не дотримувався чіткого плану дій. Він розповів, що його командування постійно сперечалося, нічого не пояснювало підлеглим і майже щоночі будило їх для перевірок та інструктажів. Він також пояснив, що нерідко змінювали маршрут, повертаючись по кілька разів до вже захоплених сіл.
Основним завданням підрозділу Єлькина була «зачистка» вже захоплених населених пунктів, пошук українських військовослужбовців, які могли переховуватися у підвалах. За словами обвинуваченого, захоплених військовослужбовців Збройних Сил України не вбивали, а «лише брали в полон».
Також Єлькин не заперечує, що його підрозділ іноді базувався в об'єктах цивільної інфраструктури: в селі Прохорівка вони займали Будинок культури, а в селі Вільне – школу.
Фатальний штурм
Перед штурмом 13 березня їм видали додаткову зброю – боєприпаси, гранатомети та вогнемети – і наказали вимкнути телефони та «дотримуватися режиму повної тиші». «Близько 6.30 ранку ми підійшли до посадки біля села Степове», – розповів підсудний. «Ми зупинилися на відпочинок, наша артилерія почала працювати. Нам було наказано зайти в село, зайняти першу вулицю і тримати там оборону. Ми кинулися туди. Ми зайшли до перших двох будинків, почався мінометний обстріл наших позицій. Одразу були «трьохсоті» [військовий код про поранення солдата]. Всі кинулися навсібіч. В одному з будинків ми захопили чотирьох українців. З нашого боку були 3 «трьохсоті». Полонені допомагали нам вантажити поранених. У посадці, де ми були раніше, на нас вже чекав бронетранспортер. Ми передали полонених і наших «трьохсотих». Потім надійшов наказ повернутися до будинку, де була позиція збройних сил. Як тільки ми повернулися, почався мінометний обстріл. Командир зрозумів, що ми потрапили в пастку, і українські збройні сили пішли на нас».
Командування наказало відступати. Єлькин був у першій групі з семи бійців, яким довелося виходити з села вздовж посадки. Коли вони відходили, вибухнули чотири міни. «Я отримав поранення в ногу, перелом нижче коліна. Другові відірвало ногу. Третьому відірвало обидві ноги, вони лежали поруч з головою. До нас підбіг медик і зробив укол знеболюючого. На одного наклав джгут, а мою ногу перев'язав еластичним бинтом. Знову почалися обстріли. Наші почали відходити, а ми залишилися. Я сподівався, що вони повернуться за нами. Ми пробули там всю ніч. Перший товариш з відірваними ногами помер близько 11 години вечора. Другий був ще живий. Я втратив свідомість і прокинувся о 6 ранку. Я доторкнувся до другого, але він вже був холодний», – розповів Єлькин.
Полон
Вранці він зміг зателефонувати своєму командуванню і попросити про евакуацію. Його старшина спочатку пообіцяв «щось вигадати», потім визнав, що втрутитися буде «проблематично» і порадив йому викручуватися самостійно. «Поруч була автотраса зі знищеною технікою. Я сказав, що можу доповзти до підбитого танка, і щоб мене звідти забрали. Після цього я знову втратив свідомість. Коли я прийшов до тями, у мене в кишені задзвонив телефон. Командир роти поцікавився, чи я живий, чи ще хтось вижив і пообіцяв передзвонити. Ніхто не передзвонив, тож я сам передзвонив. Мене знову запитали, чи я не полонений, і сказали повзти до танка. У цей момент у мене сів телефон. Я як міг поповз, підняв голову і побачив дрон. Спочатку думав, що це наші мене шукають. Я проповз 15 метрів до перехрестя, і там мене підібрали військовослужбовці Збройних Сил України».
Захоплений у полон 14 березня біля села Степове, Єлькин був відправлений до лікарні, де йому ампутували ногу. Потім його вивезли до Запоріжжя, де разом з іншими бойовиками мали обміняти на українських полонених. Але обмін не відбувся. Оскільки Єлькин вже перебував у розшуку, його доставили до Одеси.
Максимальний строк покарання
Прокурор просив для Єлькина 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна – земельної ділянки площею 8 га в Одеській області, яка належить обвинуваченому. Адвокат Ольга Байрактар заперечила, заявивши, що її підзахисний співпрацював зі слідством, визнав свою провину і чесно свідчив у суді, тому вирок має бути поблажливішим. «Прошу звернути увагу, що у мого підзахисного троє неповнолітніх дітей. Раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Тому я думаю, що є всі підстави для призначення мінімального покарання – 12 років позбавлення волі», – зазначила вона.
Після наради суддя Віктор Іванов визнав Руслана Єлькина винним у державній зраді та участі у терористичній організації і призначив йому покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Це, мабуть, перша справа щодо злочинів проти національної безпеки, яка відбулася в Одесі, де ще не було жодного судового процесу щодо воєнних злочинів. Наразі невідомо, чи стане Єлькин найближчим часом одним з учасників обміну полоненими.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин «Судовий репортер».
