«Ми були жертвами Росії, російської агресії, російської окупації. І мова йде не лише про радянську Росію, а й про імперську Росію кінця 19-го століття. Ми є жертвами Росії, і нашому географічному положенню немовби судилося перебувати під загрозою. Росія не міняється. І Росія не зміниться легким шляхом», – каже професор міжнародних відносин Вільнюського університету Довіле Якнюнайте, відповідаючи на запитання про те, як литовці сприймають Росію.
Відразу після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого світ став свідком підйому крихітної Литви, яка взяла на себе ініціативу згуртувати інші держави задля підтримки України в рамках міжнародного права: Вільнюс першим повідомив про ситуацію Міжнародному кримінальному суду (МКС); потім він наполіг на створенні спільної слідчої групи в рамках Євроюсту; він збирає докази для можливих судових процесів щодо воєнних злочинів; він відправив групи слідчих на підтримку своїх українських колег; він лобіював створення трибуналу для розгляду злочину агресії; і, нарешті, він підтримав Україну у розгляді справи про геноцид проти Росії в Міжнародному суді ООН.
Міжнародна відповідальність не тільки на папері
«Жодна установа не охоплює всі види та рівні відповідальності, тому необхідно використовувати всі правові засоби», – каже Ліна Струпінскене, доцент Вільнюського університету. «Ми взяли на себе цю роль, – розповідає Justice Info заступник міністра юстиції Габія Грігайте, – тому що, як ви знаєте, ми неодноразово були окуповані Росією, і остання окупація тривала майже 50 років. Тож ми знаємо, як це – мати такого сусіда, і ми також знаємо, наскільки важлива солідарність і підтримка. Міжнародна відповідальність повинна існувати не лише в договорах чи на папері, але й у реаліях».
Використання судових можливостей для неослабного притягнення росіян до відповідальності є частиною литовської національної ідентичності. Найбільш вагомий інцидент в новітній історії стався 13 січня 1991 року, під час боротьби за повернення незалежності від Радянського Союзу, коли тисячі громадян захищали ключові установи від танків і десантників, які прибули з Росії. Чотирнадцять людей загинули і сотні мирних протестувальників були поранені. Протягом десятиліть литовська влада наполегливо намагалася притягнути до судової відповідальності винних у цих насильствах, найчастіше заочно.
Цей «винятковий досвід» є частиною того, що Литва може запропонувати міжнародним слідчим, підкреслила головний прокурор Литви Ніда Грюнскене на прес-конференції в Гаазі в травні. Робота над цими справами протягом 30 років без будь-якої міжнародної підтримки була «довгою і складною», додала вона. Багаторічний досвід Литви у розслідуванні, дослідженні, судовому розгляді та засудженні винних у насиллі, скоєному в січні 1991 року означає, що слідчі «мають багато досвіду, яким можна поділитися, і багато уроків, які можна засвоїти, особливо коли йдеться про збір і збереження доказів, які будуть використані в подальших процесах», – пояснила Струпінскене.
Збирати, збирати, збирати
Що стосується України, то Генеральний прокурор Литви та її команда «наразі проводять попереднє розслідування», причому «досить велика команда з понад 40 прокурорів, поліцейських і співробітників поліції формує досьє і збирає докази», – розповідає Струпінскене. Вони переважно спілкуються з тисячами українських біженців, які прибувають до Литви. «Багато з них є безпосередніми свідками злочинів, які вчинялися. Деякі з них мають фотографії, відео. Тож наразі вони продовжують збирати, збирати, збирати докази, і опитувати людей».
Європейська співпраця необхідна для забезпечення дотримання закону, стверджує Грігайте, оскільки «ми повинні бути готові до здійснення правосуддя, в тому числі, в національних судах на основі універсальної юрисдикції». Вона нагадує, що справи універсальної юрисдикції Литви зіткнулися з труднощами у відносинах з іншими європейськими судами, які не практикують заочний розгляд кримінальних справ, і пропонує уникнути цього шляхом узгодження ордерів на арешт на європейському рівні. «Ми повинні забезпечити однакове розуміння правил», – наполягає міністр.
Міжнародне право, «інструмент виживання»
«Ми одразу зрозуміли, що агресія проти України є фундаментальною катастрофою для нашої системи, основаної на міжнародному верховенстві права», – нагадує Грігайте. «Усі мирні демократії повинні гарантувати максимальне використання існуючих засобів правового захисту, передбачених міжнародним правом, для того, щоб агресор був притягнутий до відповідальності і щоб ці дії не залишилися безкарними».
У травні на тій же спільній прес-конференції тодішня генеральна прокурорка України Ірина Венедіктова говорила про «важливість судового фронту», наряду з дипломатичним і військовим, як засобу протидії російській дезінформації «разом з міжнародним правовим співтовариством». Литовський міністр погоджується. За її словами, «Путін і його поплічники постійно заявляють про альтернативне міжнародне право (...), яке не має нічого спільного з міжнародним правом у тому вигляді, в якому воно існує сьогодні. Вони хочуть, щоб решта світу повірила в те, що Україна не є суверенною державою, і використовують право на самооборону, що спеціальна військова операція спрямована на порятунок російських громадян, що їхні безпідставні звинувачення в геноциді цілком відповідають міжнародному праву».
«Міжнародне право – це інструмент для українців, литовців та їхніх друзів», – каже Струпінскене. Це інструмент виживання, який дозволяє їм зберігати здоровий глузд і говорити світові, що вони на правильному боці історії і на правильному боці закону».
Зовнішня політика, «основана на цінностях»
Позиція Литви на українському судовому фронті є частиною зовнішньої політики, яка регулярно потрапляє в новини завдяки своїм активним ініціативам. Вона наполягала на забороні туристичних віз для росіян на всій території ЄС і дуже суворо інтерпретувала політику санкцій проти Росії, що викликало певну напругу у відносинах з Брюсселем. Це «зовнішня політика, основана на цінностях», – каже Струпінскене. «Ось чому Литва сильно відреагувала на те, що Росія робить зі своїми дисидентами, зі своїми неурядовими організаціями, навіть до вторгнення в Україну».
Вільнюс рішуче підтримує зусилля зі створення міжнародного трибуналу щодо злочину агресії. Він вже має можливість судити агресію на національному рівні. Але ця підтримка міжнародного трибуналу для оскарження російської агресії також походить від екзистенційної потреби, пояснює Дайнюс Жалімас, декан юридичного факультету Університету Вітаутаса Магнуса і колишній голова Конституційного суду. «Згідно з ідеологією Путіна, незалежність Литви також є нелегітимною. Ось чому нам дійсно потрібен авторитетний міжнародний трибунал, щоб засудити і покарати цю ідеологію».
Але чи можуть правові акти Литви або навіть міжнародної спільноти мати вагу проти Москви? Струпінскене скептично налаштована: « Дуже добре знаючи позицію Росії, її зухвалість, повне і абсолютне нехтування міжнародним правом, я б не сказала, що це особливо ефективний інструмент для того, щоб перемогти Росію. Але з іншого боку, якщо Росія буде переможена, то це буде дуже корисним інструментом для компенсації жертвам, забезпечення правосуддя і надії на те, що крапки над «і» будуть поставлені.»
