Немає «жодних доказів того, що там перебувала диверсійна група або що це могло надати військову перевагу. Це лише місце проживання цивільних осіб, які ніколи не погоджувалися на використання своїх квартир в якості військової бази», – заявив прокурор Євгеній Лазоренко 30 червня в суді Чернігова, за 130 км на північ від Києва, столиці України.
На лаві підсудних – 31-річний Михайло Куліков, оператор-навідник збройних сил Російської Федерації. Його судять за танковий обстріл житлового будинку в передмісті Чернігова у перші дні російського вторгнення в Україну.
19 липня Куліков свідчить про те, що 23 лютого 2022 року, опівночі, його підрозділ був поінформований про те, що він буде «підкріплювати» білоруський кордон. 24 лютого о 2 годині ночі колона у складі чотирьох танків, бронетранспортера та двох інших броньованих машин виїхала до російського кордону з Білоруссю. Пізніше Куліков і його товариші дізнаються про те, що вони вже в Україні, в селі Сеньківка Чернігівської області.
Російська армія збиралась увійти до Чернігова увечері 25 лютого, але виявилося, що міст на в'їзді до міста був зруйнований українською територіальною обороною. Росіянам довелося перечекати ніч у селі Товстоліс. Наступного дня їм вдалося оминути зруйнований міст і виїхати на асфальтовану дорогу, на якій їх зустрів вогонь артилерії. Вони заглибилися в ліс, де командир наказав Кулікову випустити три снаряди, щоб налякати артилеристів, якщо б вони там були. Куліков зізнається, що не бачив поблизу лісу жодної військової техніки або груп цивільних осіб, але командир вирішив, що артилерійський вогонь вівся звідти.
Спійманий у курнику
Росіяни хочуть закріпитися в аеропорту Чернігова і не заходять в місто. Командир Леонід Щьоткін нібито помітив солдатів у вікні багатоповерхового будинку. Він наказує Кулікову стріляти. Куліков заряджає танк 125-міліметровим осколково-фугасним снарядом. Він цілиться в одинадцятиповерховий житловий будинок, який, згідно з судовими документами, знаходиться на відстані 253 метрів.
«Він заряджається за 8 секунд. А поворот гармати [танка] триває близько 30 секунд. Це все зайняло у мене не більше хвилини», – пояснив Куліков у суді.
Одразу після пострілу росіяни стали мішенню для українського танка. Водій загинув миттєво; Куліков і Щьоткін покинули бойову машину, усвідомивши, що вона ось-ось вибухне. Вони сховалися в хліві місцевого будинку, поміж дров і курей.
Того дня господиня будинку, Олена Савенок, спочатку ховалася з сестрою в підвалі свого будинку, а потім знайшла прихисток у сусідів. Після обіду, коли ситуація вщухла, вона наважилася повернутися додому, щоб нагодувати курей. Саме тоді вона побачила двох солдатів у своєму курнику. У суді Савенок згадує, що незнайомці нічого не сказали, але націлили на неї зброю. Злякавшись, вона втекла і сповістила сусідів. Незабаром до будинку підійшли українські солдати і взяли двох росіян у полон. «Я їх дуже боялася. Вони схопили їх без мене, я заховалася в підвалі, як миша», – свідчить Савенок зі змішаним українсько-російським говором.
«Командир був сам не свій»
Жінка не пам'ятає, хто саме націлив на неї зброю. Куліков стверджує, що це був його командир. «Командир був сам не свій, у нього була контузія, поранення. У нього при собі був пістолет, і він постійно хапався за нього. Чи то від страху? Я не знаю. Він сидів спереду, а я позаду. Бабуся зайшла, він навів на неї зброю. Я опустив його руку. Я намагався поговорити з [жінкою], щоб вона нічого не сказала [нікому]. Але вона вже відвернулася, кажучи: «Я нічого не бачила, нічого не знаю. Мені була потрібна драбина». Ми знали, що вони прийдуть за нами».
– Хтось із них вам погрожував чи ні? – запитує адвокат Кулікова у Савенок.
– Вони направили на мене пістолет, тримаючи його в руках.
– Вам погрожували?
– Ні, не погрожували.
– Вас не брали в заручники? Вас добровільно відпустили?
– Так.
Виконання обов'язку
За словами Кулікова, саме Щьоткін наказав йому стріляти по будинку на вулиці Раппопорта, 43, бо побачив там «диверсантів». Сержант не звик сумніватися в наказах керівництва. «Я дав присягу. Нас так тренували. Є присяга негайно виконувати наказ командира. Я 10 років прослужив у збройних силах – це лише звичка», – каже він.
В одній з уражених квартир судові слідчі знайшли осколки та уламки боєприпасів 125-го калібру. «Спочатку нам сказали, що метою було укріплення кордону», – розповідає Куліков, якого допитували в суді. «Я просто не міг вилізти і покинути танк. Під час першого обстрілу ми почали питати командира, що відбувається, і тільки тоді почули, для чого ми прийшли. Нам пояснили, що тут знаходяться інші війська», – розповідає Куліков. За його словами, він не зіткнувся ні з військами НАТО, ні з військами інших країн, ні з націоналістичними чи фашистськими підрозділами.
«Я прошу пробачення в українського народу»
Незабаром після арешту майор Щьоткін став учасником обміну полоненими з Росією. Це не відноситься до старшого сержанта Кулікова, якого зараз судять за звинуваченням у порушенні законів і звичаїв війни. Куліков не заперечує висунутих проти нього звинувачень. На початку судового процесу він визнав свою провину. «Це була моя перша ситуація. З того часу я постійно шкодую про це», – сказав він суду.
Судові процеси щодо воєнних злочинів в Україні не обов'язково проводяться там, де були скоєні злочини. Зазвичай вони проводяться за місцем розташування слідчого органу, який займається цією справою. Процес над Куліковим вирізняється в цьому відношенні тим, що він проходить у тому самому місті, де відбулося бомбардування.
У суді Куліков вибачається перед бабусею, яку вони зі Щьоткіним налякали, коли ховалися в її курнику. Він також вибачається перед власницею пошкодженої квартири Іриною Тимощук (дві інші пошкоджені квартири належать забудовнику).
«Я прошу вибачення в українського народу. Це було несправедливо з нашого боку. Мені дуже шкода. На майбутнє я не виконуватиму злочинні накази», – заявляє Куліков. Суд призначив засідання на 4 серпня. До цієї дати прокурор має визначитися з мірою покарання, яку він вимагатиме. За воєнний злочин, не поєднаний з умисним вбивством, обвинуваченому загрожує від 8 до 12 років позбавлення волі.
