За склом акваріума на лаві підсудних сидять 18 осіб, ув'язнених в слідчих ізоляторах у Ростові-на-Дону, на півдні Росії. Більшість із цих військовополонених опинилися в російському полоні в березні-квітні 2022 року, незабаром після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
26 липня в Південному військовому окружному суді відбулося перше засідання у цій справі. З моменту «анексії» Донецької народної республіки («ДНР») рік тому військовий суд в Ростові-на-Дону став основним центром розгляду справ із територій, які офіційно називаються в Росії «новонабутими». У жовтні 2022 року, коли прокуратура сепаратистської республіки Східної України завершила розслідування щодо 18 членів батальйону «Айдар», вона передала справу спочатку до Донецького суду, а потім до військового суду Ростова-на-Дону. Як і 22 ймовірних члени батальйону «Азов», їх обвинувачують у спробі насильницького захоплення влади, зміни конституційного ладу «ДНР» та участі в терористичній організації.
Створений у травні 2014 року, підрозділ територіальної оборони був названий на честь річки Айдар у Луганській області на сході України, де він спочатку діяв як добровольче формування. Батальйон був звинувачений Amnesty International у «численних зловживаннях», після чого був розформований у 2015 році та реорганізований у 24-й окремий штурмовий батальйон Збройних Сил України. У серпні 2016 року формування «Айдар» і «Азов» були оголошені «ДНР» терористичними та екстремістськими організаціями. Але, на відміну від «Азова», батальйон «Айдар» наразі не внесений до списку терористичних або екстремістських організацій в Росії.
Оператор безпілотника, помічник гранатометника та багато інших
Відповідно до обвинувального акту, серед обвинувачених – Ігор Гайоха, «командир мінометного взводу», Сергій Калінченко, «командир 2-го взводу штурмової роти», і Тарас Радченко, «начальник розвідки і помічник начальника штабу».
23-річний Тарас – син Ігоря Радченка, чиє ім'я згадувалося у тому ж суді раніше, коли заступник командира «Айдару» Денис Мурга заявив, згідно з російським інформаційним агентством ТАСС, що він наказав йому підірвати міст, що призвело до загибелі ополченців у Луганській Народній Республіці в березні 2015 року. У червні Мурга був засуджений до 16 років колонії суворого режиму за участь у «незаконному збройному формуванні».
Серед інших обвинувачених – «гранатометники» Віталій Грузинов (також відомий в Україні як журналіст і активіст під псевдонімом Козак Ведменко) і Сергій Нікітюк, «водії» Євген П'ятигорець, Дмитро Федченко, Віталій Крохальов, Владислав Єрмолінський, «оператор безпілотника» Семен Забайрачний, «штурмовик» Микола Чуприна, «помічник гранатометника» В'ячеслав Байдюк, «медик» Андрій Шолік, а також «снайпери» Володимир Макаренко, Роман Недоступ і Олександр Таранець. Крім 16 чоловіків, звинувачення висунуті також двом жінкам-медикам – Марині Міщенко та Лілії Прутян.
Чорні маски, проблискові маячки та кайданки з ланцюгами
Justice Info вдалося побувати на одному з таких засідань, а саме 21 вересня.
За півгодини до початку засідання до суду з проблисковими маячками приїхали дві великі вантажівки та два мікроавтобуси, на передніх сидіннях яких сиділи правоохоронці в чорних масках. За словами адвоката Любові Купцової, яка представляє інтереси Дмитра Федченка, конвоїри дотримуються безпрецедентних заходів безпеки. Обвинувачених чоловіків транспортують у кайданах, якими сковують одразу кількох людей.
Загалом суд провів у справі лише чотири засідання, метою яких було зачитати обвинувальний висновок і перекваліфікувати звинувачення з донецького Кримінального кодексу на російський. За повідомленням російського агентства ТАСС, підсудні також висловили свою позицію щодо звинувачень: лише двоє членів батальйону визнали свою провину. Ще троє утрималися від відповіді, а 13 вважають себе невинними. Зараз сторона обвинувачення починає представлення доказів.
«Більшість обвинувачених потрапили до батальйону через мобілізацію», – пояснює Купцова. За словами адвокатки, більшість підсудних не розуміють, що відбувається, і не вірять у здійснення правосуддя. Вона додає, що її підзахисних катували в ув'язненні в «ДНР», і про це вони будуть свідчити під час наступних слухань.
Обвинувачені на лаві підсудних виглядають спокійними, посміхаються під час розмов зі своїми адвокатами. Суд у справі «Айдару» відбувається в тій самій залі, де судять бійців батальйону «Азов» – відрізняється лише склад суду. Дві жінки, матері Тараса Радченка та Євгена П'ятигорця, прийшли стежити за ходом засідання. Одній з них, білявій жінці в мішкуватому чорному светрі та окулярах, судовий пристав пояснює, що вона не може подати жодних документів до суду, оскільки не є учасницею процесу.
«Вона в цьому нічого не розуміє. Я ж не артилерист»
Засідання починається, і прокурор повідомляє, що отримав письмові заяви від шести свідків про те, що вони не можуть бути присутніми на засіданні з різних поважних причин. Він просить зачитати їхні свідчення, отримані під час слідства, яке проводилося в «ДНР».
Одну з викликаних свідків, Анастасію Первенко, називають «знайомою Чуприни». Микола Чуприна заперечує: «Це неможливо. Нехай вона прийде в суд і надасть свої свідчення». Суд бере до уваги його позицію і відхиляє свідчення прокурора.
Зрештою, суд зачитав показання трьох свідків. Одна з них, Людмила Нікітюк, є матір'ю 30-річного Сергія Нікітюка, «водія». Згідно з її свідченнями, до 2014 року її син жив з нею у Волновасі, місті на південному заході Донецької області України. Вона заявила, що він вступив до батальйону «Айдар» у вересні 2021 року і служив артилеристом. За словами Людмили, її син вирішив піти в батальйон, тому що заборгував знайомим значну суму грошей. Востаннє вона розмовляла з ним наприкінці лютого 2022 року, і їй нічого не було відомо про його місцезнаходження. Сам Нікітюк після зачитування свідчень заявив суду, що не обговорював з матір'ю своє життя: «У мене не було ніяких боргів. Вона в цьому нічого не розуміє. Я ж не артилерист».
«А в чому проблема? Це звичне українське слово»
Свідчення Тетяни Камишенко, співмешканки 49-річного В'ячеслава Байдюка, ймовірного «помічника гранатометника» за версією обвинувачення, на вимогу прокурора також були зачитані 21 вересня. Вона розповіла, що познайомилася з обвинуваченим у листопаді 2015 року, коли він допомагав їй ремонтувати автомобіль. Потім «його призвали на військову службу і направили до Волновахи», – пояснила вона. Після служби Байдюк вирішив залишитися у Волновасі, і в 2016 році вони почали жити разом.
Спочатку в місті він працював експедитором в магазині, а потім став допомагати Камишенко розводити гриби в домашніх умовах, які вона потім продавала знайомим. За її словами, влітку 2018 року йому запропонували піти на військову службу за контрактом, і він підписав контракт з «Айдаром». Через рік Байдюк спробував знову зайнятися бізнесом, але нічого не вийшло, і він повернувся до армії. «У грудні 2020 року повернувся додому, але командування повернуло його на службу. У травні 2020 року приїхав у відпустку, а потім у Львівській області забрав свій військовий квиток», – зачитав голова засідання. Але, за словами свідка, після цього він більше не був ні в армії, ні в підрозділі територіальної оборони. Камишенко надав слідчим з «ДНР» копії свого контракту з «Айдаром».
– Від якого числа, – запитала одна з адвокатів.
– Один – від 1 серпня 2018 року, терміном на один рік. Другий договір, написаний українською мовою, підписаний «23 липня», – відповідає прокурор.
– Що означає липень? – запитує один з адвокатів з першого ряду.
– Июль, – відповідають колеги, суд і навіть хтось із залу.
– А може, будемо перекладати, – протестує одна із захисниць.
– А в чому проблема? Це звичайне українське слово, – відповідає колега.
– Ви просили дату, вам назвали дату. Що ще? – підсумовує головуючий суддя, ставлячи крапку в суперечці.
«Мій син переплутав дати»
Останнє зачитане в суді свідчення дав Микола Загребаєв, син 54-річної Лілії Прутян, представленої в матеріалах справи як «медик». За словами прокурора, він не міг бути присутнім на суді, оскільки перебував «у зоні проведення спеціальної військової операції».
Загребаєв заявив, що його мати підписала військовий контракт наприкінці 2015 року, але він не знав її точної посади. Він мало що знав про життя своєї матері, і, за його словами, дізнався про її вступ до батальйону «Айдар» лише через соціальні мережі: «Вона виклала фото у формі у Фейсбук». Він не зміг надати жодних її документів. «У березні 2022 року люди в цивільному одязі забрали у неї військовий квиток, медаль, медичну документацію та дві папки з документами», – розповів Загребаєв слідчим.
У відповідь на свідчення Прутян заявила, що її син переплутав дати. Вона розповіла, що підписала свій перший контракт у лютому 2017 року і спочатку працювала бухгалтером. Бойовим медиком в «Айдарі» вона стала лише в липні 2020 року: «Так, була фотографія у Фейсбук. У військовій формі. Ніякої зброї чи чогось подібного не було», – розповіла вона суду.
Наступне засідання у справі відбудеться 5 жовтня, коли сторона обвинувачення продовжить представлення доказів.
