«Коли я дізналася, що мій чоловік потрапив у полон, я не розуміла, що трапилося», – згадує Анна Михайлишина, регіональна представниця Асоціації сімей «Полігон 56» у Бердянську, Західна Україна. У червні вона брала участь у круглому столі в Гаазі, організованому Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти (МКЗБ), міжурядовою організацією, розташованою в Нідерландах. Створена після війни в колишній Югославії за ініціативи президента США Білла Клінтона, МКЗБ наразі допомагає українському уряду та його судово-медичним підрозділам ідентифікувати зниклих безвісти за допомогою аналізів їх ДНК.
Чоловік Михайлишиної пішов захищати Україну наприкінці лютого 2022 року після вторгнення російської армії. Понад рік тому він потрапив у полон, і його місцезнаходження невідоме. «Мій чоловік не був воєнним, і ми не знали, що робити. Ми моніторили Telegram, Google та інтернет-канали 24 години на добу 7 днів на тиждень», – пояснює Михайлишина. Потім вона почала координувати свої дії з іншими сім'ями зниклих безвісти солдатів з тієї ж бригади, щоб разом спробувати знайти юридичну, психологічну та медичну підтримку. «Моїй доньці сім років, і останні три місяці ми ходимо до психолога, бо кожного дня вона приходить зі школи з одним і тим же питанням: коли повернеться мій тато?»
Єдиний реєстр зниклих безвісти
Тільки рік потому, у травні 2023 року, Міністерство внутрішніх справ України запустило довгоочікуваний Єдиний реєстр зниклих безвісти, який включає цивільних осіб і військовослужбовців. У червні він налічував 24 000 справ про зниклих безвісти, повідомив Олег Котенко, уповноважений з питань зниклих безвісти. Комісія, яку він очолює, була створена в травні 2022 року і підпорядковується Міністерству реінтеграції.
Однак, оскільки війна в Україні триває, кількість зниклих безвісти продовжує зростати, а уряд намагається скоординувати дані щодо найрізноманітніших ситуацій. Національне інформаційне бюро з питань військовополонених, примусово депортованих та зниклих безвісти осіб, створене в березні 2022 року, повідомило, що лише за липень отримало 15 500 «звернень», а за серпень – ще 17 000 «звернень» від родичів з проханням надати інформацію про військовополонених, зниклих безвісти та примусово депортованих або переміщених осіб.
Анатолій Соловей, радник-посланник посольства України в Нідерландах, повідомив Justice Info, що, за офіційними даними, 19 556 українських дітей були депортовані до Росії. Виступаючи на презентації публікації МКЗБ 14 вересня, він зазначив, що на сьогоднішній день лише 386 з них вдалося повернути додому. За його словами, ця цифра, а також кількість зниклих безвісти дорослих, ймовірно, є заниженою, оскільки українська влада не має доступу до окупованих Росією територій, а російська сторона не відповідає на їхні запити про надання інформації.
Убиті або депортовані до Росії діти
Деякі з них «ймовірно мертві і знаходяться на окупованій території, де немає можливості забрати тіло і належно поховати його», – пояснює Олена Бєлячкова, координаторка груп родин військовополонених української громадської організації «Медійна ініціатива за права людини» (МІПЛ). Вона додає, що деякі з них були вбиті внаслідок авіаударів або ракетних обстрілів, в результаті яких не залишилося ані тіл, ані останків. Діти також можуть вважатися зниклими безвісти оскільки були вбитими в Росії або депортованими туди, за що у березні цього року Міжнародний кримінальний суд висунув звинувачення президенту Росії Володимиру Путіну та уповноваженій з прав дитини Марії Львовій-Бєловій.
«Росіяни також захоплювали і вбивали проукраїнськи налаштованих цивільних осіб, які мали українську символіку на одязі або в своїх домівках, або через патріотичні татуювання», – продовжує пані Бєлячкова. За даними Associated Press, тисячі цивільних осіб утримуються у в'язницях в Росії або на окупованих територіях України, де вони живуть у жахливих умовах і використовуються російською армією в якості рабів, що є порушенням принципів Женевської конвенції.
Більшість викрадених цивільних осіб – це українські волонтери, активісти, громадські діячі та науковці, які відмовилися співпрацювати з окупаційною владою, а також родичі та друзі військовослужбовців Збройних сил України, зазначає в інтерв'ю для Justice Info Ксенія Онищенко, юрист української правозахисної групи «СІЧ». «У відкритих джерелах можна знайти численні відеозаписи того, як окупаційна влада проводить процедуру видворення цивільних осіб, – додає пані Онищенко. – Але вони ніколи не потрапляють в Україну». «У більшості випадків викрадені та вбиті цивільні особи вважаються зниклими безвісти, оскільки ні їхні родини, ні відповідні органи не можуть отримати достовірну інформацію», – зазначає пані Бєлячкова.
Цифри щодо зниклих безвісти солдатів залишаються невизначеними та непідтвердженими, але загальна картина, яка при цьому вимальовується, є більш ніж трагічною. Американські чиновники, яких нещодавно цитує New York Times, заявили, що кількість українських солдатів, які загинули з початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року, може сягати 70 000 із загальних 200 000 українських жертв. Багато з них досі належать до категорії неідентифікованих, а влада Києва тримає офіційні дані в таємниці, тому кількість зниклих безвісти солдатів залишається невідомою.
«Втрачені нашою владою ДНК»
Спілки родин загиблих скаржаться, що обробка зразків ДНК відбувається надто повільно, і що вони досі не знають, у які двері постукати, щоб отримати дієву юридичну та психологічну підтримку. За словами пані Онищенко, є кілька причин, чому велика кількість тіл досі не ідентифіковані. Деякі сім'ї не здали зразки ДНК або втекли за кордон до того, як змогли це зробити.
Але деякі запізнення можна віднести на рахунок інституцій. «Проведення незалежної ДНК-експертизи та внесення зразків до Єдиного реєстру зниклих безвісти значно прискорить процес ідентифікації», – сподівається пані Онищенко. «Я неодноразово чула від родичів зниклих безвісти, що зразки ДНК, які беруть наші державні органи, губляться, і родинам доводиться здавати їх по кілька разів», – в свою чергу зазначає пані Бєлячкова. За її словами, зразки «обробляються неналежно і протягом тривалого періоду часу, до п'яти-семи місяців». Вона додає, що деякі тіла ховають без ідентифікації.
Схоже очікування пов'язане і з загиблими солдатами, тіла яких були повернуті в рамках обміну полоненими між Україною та Росією. Пані Бєлячкова згадує, зокрема, російську атаку в липні 2022 року на будівлю, де утримувалися українські військовополонені поблизу Оленівки в Донецькій області, в результаті якої, за даними українського слідства, загинуло щонайменше 50 військовослужбовців. Хоча їхні тіла були вивезені ще у 2022 році, лише 33 з них були ідентифіковані станом на липень 2023 року, тоді як експертизи 24 інших ще тривають.
МКЗБ запропонувала українській владі допомогу в масштабному зборі та обробці ДНК, а також у гарантуванні того, що ці докази будуть прийняті в майбутніх судових процесах», – пояснює Кетрін Бомбергер, яка понад 25 років очолює цю організацію. 31 серпня МКЗБ підписала протокол з Національною поліцією України, який дозволяє її слідчій службі використовувати технології МКЗБ для пошуку та ідентифікації зниклих безвісти осіб. МКЗБ має намір проводити тести високого рівня у своїх лабораторіях і зберігати всі докази в захищеній базі даних.
«Міністерство юстиції працюватиме з сім'ями та громадськістю, а також з МКЗБ» у процесі пошуку зниклих безвісти, – заявив міністр юстиції України Денис Малюська під час попередньо записаного відеозвернення в Гаазі у червні цього року. Підписаний протокол дозволяє МКЗБ розпочати збір даних ДНК українських родин, які проживають за межами України, в Європі. Але уряд досі не підписав угоду, яка б дозволила організації збирати і обробляти зразки ДНК, додає Бомбергер, хоча, нарікає вона, така угода про співпрацю «допомогла б родинам закрити справу, отримати компенсацію, а також справа могла б бути використана як доказ у суді».
«Співпраця між МКЗБ та українським урядом має вирішальне значення», – підкреслює представник посольства України в Нідерландах Соловей. Він зазначає, що угоди, які МКЗБ підписує з українськими установами, такі як укладена в серпні угода з Національною поліцією, є, на його думку, «гнучкими і швидкими інструментами». І, як він вважає, ці протоколи є кращими, ніж основна базова угода, оскільки вони «починають працювати одразу після підписання» і не потребують ратифікації парламентом.
У відповідь на наше запитання, чи не відмовиться Київ підписати угоду про повне співробітництво, щоб не розголошувати дані про втрати, Бомбергер відповіла: «Ми можемо знайти способи задовольнити потребу в конфіденційності, поважаючи верховенство права і права сімей зниклих безвісти на правду, справедливість і відшкодування збитків».
Єдиний портал для сімей
Як пояснює пані Онищенко, офіційна процедура у випадку зникнення безвісти починається зі звернення найближчих родичів до поліції та відкриття кримінального провадження. Ця процедура стосується цивільних осіб, тоді як сім'ї зниклих безвісти військовослужбовців сповіщаються регіональними центрами комплектування та центрами соціального захисту населення, які в свою чергу отримують інформацію від військових підрозділів. Наступним кроком для родини є отримання довідки з Єдиного реєстру зниклих безвісти та звернення на отримання державної підтримки. У випадку з цивільними особами це переважно пільги для близьких родичів, тоді як сім'ї зниклих безвісти військовослужбовців також мають право на фінансову допомогу та безкоштовні або пільгові соціальні послуги, такі як проїзд у громадському транспорті та отримання послуг у сфері охорони здоров'я.
Як каже пані Бєлячкова, сім'ї можуть звернутися до суду, якщо вони вважають, що їхні права не були дотримані. На папері сім'ї зниклих безвісти солдатів можуть отримати юридичну та соціальну підтримку від держави. Але інформації про це недостатньо, і пані Онищенко зазначає, що сім'ї часто не можуть отримати відповідну допомогу і змушені звертатися до таких організацій, як «СІЧ». «На жаль, сьогодні в Україні досі немає ефективної соціальної та психологічної підтримки родин зниклих безвісти, і вони залишаються наодинці зі своїм горем. Коли до нас приходить мати або дружина зниклого безвісти, перше, що ми бачимо – це розгублену людину, яка відчайдушно намагається знайти свою близьку людину», – розповідає вона. Дехто наражає себе на фізичну небезпеку, виїжджаючи на окуповані Росією території, або ж ділиться своїми даними в Інтернеті і стає жертвою шахраїв, додає пані Онищенко.
В останні місяці уряд, схоже, робить більше для вирішення цієї трагічної проблеми, яка зачіпає все більше і більше сімей в Україні. Два місяці тому Комісія з питань зниклих безвісти осіб відкрила нову гарячу лінію, укомплектовану фахівцями з надання правової допомоги зниклим безвісти. До кінця серпня, згідно з інформацією на сайті міністерства, на гарячу лінію за допомогою звернулося вже більше тисячі громадян. У вересні, в той час як український посередник Дмитро Лубінець оголосив про створення нового механізму повернення депортованих дітей, віце-прем'єр-міністр Ірина Верещук організувала нараду щодо створення механізму пошуку та повернення цивільних заручників. «Ми знайдемо всіх. Військовополонених, дітей і цивільних», – заявила Верещук у прес-релізі.
