5 березня 2022 року старший льотчик Олександр Красноярцев вилетів на багатоцільовому винищувачі Су-34 Збройних сил РФ з воєнного аеродрому біля селища Сеща Брянської області, що знаходиться поряд з Україною. У той же день приблизно об 11.30 його літак збили українські військові над Черніговом, що на півночі від Києва.
Красноярцев і другий пілот катапультувалися. Після приземлення у дворі житлового будинку Красноярцев намагався втекти, незважаючи на поранення. Другий пілот загинув в результаті падіння літака. Красноярцева помітив власник будинку. Росіянин щонайменше двічі вистрілив у нього з пістолета Макарова, в результаті чого загинув український цивільний чоловік, але Красноярцева вдалося затримати силами територіальної оборони України.
Обміняли на п'ятьох українських пілотів
Проте вже в перші місяці полону Красноярцева обміняли. За словами голови Служби безпеки України Кирила Буданова, російського льотчика обміняли на п'ятьох українських пілотів. Таким чином, слідство і судовий процес проходили заочно в Новозаводському районному суді Чернігова.
Рідна сестра покійного в судовому засіданні засвідчила, що вони з братом постійно проживали в цьому будинку. Брат працював електриком на «Спорттехніці» і брав активну матеріальну та духовну участь у вихованні її доньки. У той день вона також була в будинку і почула, як поряд щось пролетіло. Брат у вікно побачив дим та вийшов на подвірʼя, був у цивільному одязі, в руках нічого не тримав. Свідок чула декілька поодиноких пострілів і вийшла з будинку, коли Красноярцева вже затримали, і тільки тоді побачила тіло мертвого брата.
Чоловік сестри потерпілої розповів суду, що він вийшов у двір, не маючи в руках нічого, окрім кочерги. Він побачив, як біжить людина в синьому одязі. Свідок не бачив, хто і за яких обставин стріляв, він лише чув постріли.
Чоловік у цивільному одязі, обличчям донизу
Учасник тероборони розповів, що шукав катапультованих пілотів зі збитого ворожого літака РФ, який бомбардував Чернігів. Він почув декілька поодиноких пострілів і пішов у їх напрямку, тоді побачив парашут на даху будинку. На подвір’ї свідок побачив мертвого чоловіка у цивільному одязі, з простреленою головою, який лежав на животі, обличчям донизу. У сусідньому подвір’ї, в технічному приміщенні він виявив пілота. За його командою Красноярцев здався, вийшов з піднятими руками, тримаючи пістолет. Він був одягнутий у синій комбінезон, на його щоці була рвана рана. Затриманий Красноярцев не заперечував, що бомбардував місцевість і стріляв у потерпілого.
У квітні 2022 року журналіст Володимир Золкін записав інтервʼю з полоненим Красноярцевим. Останній підтвердив, що декілька разів вистрілив у чоловіка, який біг за ним. Під час судового розгляду це відео було єдиним джерелом свідчень обвинуваченого.
Красноярцев переконував, що цивільний чоловік нібито біг на нього з вилами. Але господарі сказали в суді, що у них на той момент не було вил, бо вони зламані лежали в сараї, куди потерпілий не міг добігти.
За висновком судово-медичної експертизи, чоловіка вбили з близької відстані, що давало змогу військовому як передбачити смертельні наслідки, так і впевнитися в тому, що перед ним цивільна особа, яка не брала безпосередньої участі у бойових діях.
Шкіряні рукавички та м'ятний льодяник
На місці події вилучено особисті речі обвинуваченого: мобільний телефон, брошуру з написом «Особливі випадки в польоті», металевий виріб помаранчевого кольору з написом: «Аварійний самописець не розкривати», шкіряні рукавички, парашут помаренчево-білого кольору, стріляні гільзи, цукерку з написом «М’ятний льодяник» та ін.
Саме після цього заочного судового процесу, в той час як інших російських льотчиків судили в Україні перед обміном, Новозаводський районний суд Чернігова визнав російського військовослужбовця винним у порушенні законів та звичаїв війни. Більш ніж через рік після його обміну, 26 жовтня, Красноярцева засудили до 14 років ув’язнення. Суд задовольнив цивільний позов сестри вбитого у повному обсязі, ухваливши стягнути з російського солдата 2 мільйони гривень [близько 50 000 євро] компенсації моральної шкоди.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин «Судовий репортер».
