56-річний Анатолій Дерев’янко з села Вербівка Балаклійської громади. У матеріалах обвинувачення головний інженер Балаклійського Хлібоприймального Підприємства постає як його самопроголошений керівник під час російської окупації Балаклії, що на сході України. Захист переконаний, що перед нами людина, яка попри все дбала про колектив і берегла майно.
З травня 2023 року вирішення справи Дерев’янка було доручено Комінтернівському райсуду Харкова. Наприкінці січня та на початку лютого були заслухані свідки. Увага медіа до такої дрібної справи дивує і прокурора, і захисника. Але ні вони, ні обвинувачений, не заперечують проти присутності журналіста. Анатолій Дерев’янко погоджується на фотозйомку до приходу судді, хоча каже, що не у кращій формі для фото.
«Ніхто мене не змушував»
Анатолій Дерев’янко працював на Балаклійському Хлібоприймальному Підприємстві (ХПП) з 2000-х. Під час російської окупації, що тривала з березня до вересня 2022, не виїхав. Після того, як підприємство залишив керівник, головний інженер продовжував ходити на роботу. Так само чинили й деякі інші працівники. На зберіганні в елеваторі залишалося зерно. До складу агрохолдингу з орбіти «Мегабанку» (визнаний неплатоспроможним у червні 2022 році, перебуває на стадії ліквідації), крім елеватора, входили хлібозавод та млин.
«Була нормальна праця для збереження матеріальних цінностей підприємства, для забезпечення колективу, можна так сказати, гуманітарною допомогою, заробітною платою, – розповідає Дерев’янко суду. – Але все це було в рамках українського, наскільки я розумію, законодавства. Ніякої співпраці з Російською Федерацією не було. Ніхто мене не змушував. Керівництво все виїхало, підприємство було покинутим, але люди були, люди працювали».
«Потрібно було якось виживати»
Колеги Анатолія Дерев’янка тепер проходять свідками у справі. Деяких, за запитом сторони обвинувачення, вже заслухали на засіданнях у Харкові. Першою на питання прокурора відповідає інженер з охорони праці Лариса Назаренко. Каже, що не виїхала з Балаклії через літніх батьків, які боялися мародерства.
«Скажіть, будь ласка, ви продовжили працювати під час окупації на Балаклійському ХПП?» – запитує прокурор.
«Там лише перебували за власною ініціативою декілька хлопців, які, скажімо так, закривали ворота і зберігали зерно, – відповідає Назаренко. – Поруч у нас був новий баночний елеватор, він був розграбований людьми. Нашими людьми, українськими! А наші хлопці, працівники елеватора, за власною ініціативою зберігали майно весь цей період. Я особисто до 19 липня туди не з’являлась».
Тим часом окупанти планували відновити роботу елеватора за своїми порядками. Чутки про можливий запуск підприємства дійшли і до Лариси Назаренко. У цьому вона побачила шанс прогодувати сім’ю.
«Ті гроші, які у мене залишились на карті, були заблоковані, – продовжує Назаренко. – Жили одним днем. Ми розуміли, що нам треба якось витягнути, і нам, і нашим сім'ям. Ми не знали, коли нас звільнять, потрібно було якось виживати. А для цього нам треба було десь знайти гроші».
Вона згадує перший приїзд на елеватор.
«Там у нас дерево черешні дуже велике. Я рвала черешню і продавала на баночку для того, щоб купити якісь речі, щоб зварити суп чи борщ. Я не вірила у початок війни і не запасалась, як хтось правильно робив: гречкою, сіллю і так далі. Я жила від зарплати до зарплати. Потім «сарафанним радіо» дійшло до нас, що будуть відкривати».
«Я вийшла на елеватор для того, щоб заробити якусь банку тушкованки, – каже Назаренко. – Діло йшло в зиму, ми розуміли, що буде нелегко. Один раз ми прийшли всі. Приїхав представник, скажімо так, Російської Федерації, з якимись помічниками. Він щось нам розказав, що елеватор буде колись запущений. І загалом вони не розуміли, що з ним робити, як воно буде і що буде, і пропонували нам вийти на роботу».
«Він був головний в нашій банді»
Назаренко називає ще один мотив прийти на елеватор. В одному з його приміщень працював інтернет, а її сину-випускнику потрібно було дистанційно вступати до вишу за спрощеним порядком для абітурієнтів в окупації без складання ЗНО. «Виникло питання, де взяти інтернет, для того, щоб це зробити. У нас на елеваторі був хороший 4G-інтернет. І це якраз співпало з часом вступу», – згадує вона.
«Ми були всі, знаєте, як одна сім'я, – продовжує вона. – Ми робили все, що було необхідно. Ми прийшли і йшли. І слава Богу, що нас не вбили. У нас обов'язків як таких не було. Ми були самі по собі. Зберігали те, що у нас залишилось в елеваторі. Якісь склади заварювали, щоб не покрали. І він [Дерев’янко] як би був головний в нашій банді», – каже Назаренко.
Цих слів якраз і чекав прокурор.
«Ви у своїх показах приблизно так вказали, як доповіли зараз суду, що Дерев'янко Анатолій Іванович взяв владу у свої руки, тобто почав керувати. Це відповідає дійсності? От я зачитав покази ваші».
«Ну, знову-таки, він мені не давав ніяких завдань. І він з мене не запитував. Я ж кажу, ми були однією сім'єю. Як рівня, – відповідає Назаренко. – Так, ми десь між собою розуміли, що він у нас головний, або не головний. Ми не вважали це роботою».
"Він проукраїнський, один з нас"
Захисника Дерев’янка цікавить, чи працювало Балаклійське ХПП з російськими підприємцями чи військовими.
«Ні, жодного разу я не бачила Анатолія Івановича з російськими військовими. Він тільки на благо нашого підприємства, тільки з українцями. Він проукраїнський, один з нас. Ніколи в житті я не повірю, що він колаборант», – говорить Назаренко.
За скляним загородженням посміхається Анатолій Дерев’янко.
Свідок Олександр Глоба махає в екран з Балаклійського райсуду. Так він вітається з учасниками процесу на початку допиту. Однак підприємець-одноосібник з Балаклійщини небагатослівний. Прокурору доводиться витягати відповіді зі свідка.
Влітку 2022 року Олександр Глоба віддав на зберігання до елеватора Балаклійського ХПП врожай.
«У мене не було приміщення для зберігання. Мені на два місяці потрібно було здати його десь», – пояснює він.
Прокурор посилається на документ, де вказано, що підприємець уклав з ХПП договір 3 серпня 2022.
«Ну, значить, 3-го», – погоджується Глоба.
Прокурора цікавлять деталі угоди: хто підписував договір та за яких підстав.
«Ну, мабуть, директор чи хто там. Чи я знаю, хто там був? Мені офісні дівчата договір давали».
Глоба каже, що не бачив, хто підписав угоду з боку Балаклійського ХПП.
– Слідчий вам ставив питання на досудовому розслідуванні: де саме і хто був присутній при підписанні цього договору? Ви пишете про те, що ви піднялись до кабінету Дерев'янка, він особисто підписав вам цей договір. А зараз ви змінюєте фактично свої покази, – каже прокурор.
– Я вам кажу, що мені дівчата його дали! Дерев'янка там не було.
Не згадав Олександр Глоба і якою мовою складали договір.
– Ви з окупаційною владою не співпрацювали, так? – питає представник захисту.
– Ні, звісно, ні.
– Ви коли здавали зерно, чи були військовослужбовці на території?
– Ні, нікого не було.
– А російська символіка?
– Не бачив, навіть не пам'ятаю, але я думаю, не було.
Харківської ОВА
Після деокупації фермери отримали назад своє зерно
Захисник обвинуваченого Сергій Чуб каже, що із допитаних на цей час свідків обвинувачення ніхто не підтвердив співпрацю Анатолія Дерев’янка з окупаційною владою.
«Вони всі підтверджують той факт, що працівники, які вийшли на підприємство, виходили лише з однією метою – збереження майна. Керівник підприємства, як він сказав, на нього був тиск і він залишив підприємство, працівники залишились самі по собі. Вони знали, що якщо вони не вийдуть, не організують охорону, якусь життєдіяльність підприємства, його розграбують. Ті підприємці привозили туди зерно не з метою того, щоб росіянам передати або з метою якоїсь господарської діяльності. Вони привозили тому, що інших місць для зберігання не було», – каже захисник.
«Зерно приймали від українських фермерів, все зберегли. І після деокупації його фермери отримали назад. Це невеликі обсяги, всього 500 тонн. Але те, що було з минулих врожаїв, були обсяги здорові, вони всі були збережені», – сказав МедіаПорту обвинувачений.
«Документи підписувалися російською?»
«Підписували договори з фермерами, у яких ми брали на збереження зерно. З російською стороною ніяких договорів не укладалося. Це були українські договори, ті самі, що у минулі роки. Звичайно, переклали на російську мову, тому що для проїзду так було краще для фермерів», – каже Дерев’янко.
На питання, як загалом сприймає обвинувачення, Анатолій Дерев’янко відповідає: «Думаю, суд розбереться. Сподіваюся».
Харківський суд продовжує заслуховувати свідків у цій справі.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин "Mediaport" website.
