В Україні до 2022 року провадження щодо злочинів проти нацбезпеки «тліли» у судах роками. Наприклад, слухання щодо ексочільниці Слов’янська Нелі Штепи, яку звинуватили у посяганні на територіальну цілісність України, розтягнулися вже на 10 років. Вона провини не визнає, вироку немає й досі. Чимало подібних справ у судах Донецької та Луганської областей «зависали» через самовідводи суддів. Судді відмовлялися розглядати справи, оскільки мали родичів або майно на територіях, пов'язаних зі злочинами та підконтрольних сепаратистам.
Натомість після початку повномасштабного вторгнення кількість справа щодо злочинів проти нацбезпеки суттєво зросла. Наприклад, за інформацією Офісу Генпрокурора станом на червень 2024 року зареєстрували вже понад 8 тисяч проваджень щодо колабораціонізму. Згідно з даними Судової влади, протягом 2023 року у судах першої інстанції перебували провадження щодо 2811 людей, звинувачених у колабораційній діяльності. При чому, на кінець звітного періоду 1819 проваджень лишилися нерозглянуті. Протягом минулого року у 790 справах винесли вироки.
Такому напливу справ послужила низка факторів. Наприклад у статті про колабораціонізм виписано аж сім частин з різноманітними видами порушень. Це розширило коло обвинувачених. Можливість заочного розгляду також посприяла збільшенню проваджень у судах. Та й власне запит суспільства на притягнення до відповідальності тих, хто допомагав ворогу, в умовах кривавої війни є важливим фактором.
Втім, на третьому році активного розгляду справ про колабораціонізм все частіше в експертному та правозахисному середовищі лунають застереження, що чинне законодавство та підходи правоохоронної і судової систем не вдовольняють цей запит за суттю. Адже за чисельними показниками губиться індивідуальний підхід. Цей підхід, як вони вважають, мав би убезпечити від переслідування тих, хто на рядових посадах в окупації допомагав своїм співгромадянам вижити. І навпаки – притягувати до відповідальності людей, які дійсно вболівали за Росію.
Ми проаналізували судову практику за останнє півріччя у справах про колабораціонізм та виокремили проблематику, яка сформувалася щодо таких справ приблизно за два попередні роки.
Широка дискретність
Стаття 111-1 про колаборацію введена до Кримінального Кодексу України після початку повномасштабного вторгнення регулює відповідальність за публічну підтримку дій агресора, зайняття посад в окупаційних органах влади, впровадження стандартів освіти країни-агресора на окупованих територіях, участь у незаконних референдумах, передачу матеріальних ресурсів, службу в окупаційних правоохоронних органах.
При чому перші дві частини цієї статті є проступками і караються так би мовити «люстраційними» заборонами працювати на деяких владних посадах чи займатися певною діяльністю. У решті випадків покарання сягає до 15 років позбавлення волі, а у випадку співучасті чи тяжких наслідків може застосовуватися й довічне ув’язнення.
Та попри таку деталізацію різновидів кримінальних правопорушень, на думку правозахисників у цій статті Кримінального Кодексу все ж є нечіткі формулювання, які породжують різночитання. «Є проблема з невизначеним колом суб’єктів відповідальності та розмитістю законодавства. Наприклад, якщо вчитель математики просто проводить урок – це не впровадження [освітніх стандартів країни-агресора]. Термін «впровадження» має широку дискрецію. Є шанс, що ті, кого треба дійсно покарати, уникнуть відповідальності, а ті, кого може й не варто було судити, можуть отримати переслідування», – зазначив Сергій Горбачов, освітній омбудсмен України під час дискусії, що проводилася в червні 2024 в рамках Міжнародного кінофестивалю Docudays UA “Освітяни, медики, комунальники на окупованих територіях – кого Україна вважає колаборантами і чи справедливо?”
Справа харківського вчителя фізики
Проблематика, згадана омбудсменом, вгадується у справі №636/2017/23, яку ухвалив 22 квітня 2024 року Харківський апеляційний суд. В ній ідеться про вирок вчителю фізики, звинуваченого за ч. 3 ст. 111-1, тобто у впровадженні російських стандартів освіти. Згідно з обвинувальним актом, у серпні 2022 року окупанти призначили новим керівником вказаного вчителя фізики, адже чинний директор відмовився працювати. Разом із цим свідки з-поміж вчителів ліцею підтвердили, що після захоплення села завершили освітній рік за українською програмою. Вони засвідчили, що підсудний не переконував їх працювати за російськими стандартами, викладання було українською. Попри те, що окупанти завезли російські підручники, українські також зберегли. Урочистості з нагоди Дня 1 дзвоника провели без будь-якої символіки. Зі слів свідків, обвинувачений розпорядився повторювати програму, яку вчили минулоріч. В цілому при окупантах ліцей працював тиждень, адже Харківщину звільнили ЗСУ.
Суд першої інстанції визнав чоловіка винним у впровадженні російських стандартів освіти та призначив йому рік позбавлення волі та на 12 років заборонив працювати в освіті та органах влади. Попри те, що підсудний визнав провину, в апеляційному суді захисник просив скасувати вирок. Натомість обвинувачення клопотало про тяжче покарання. У підсумку суд збільшив підсудному термін ув’язнення на 6 місяців.
Дві різні справи, той самий вирок
Аналогічне обвинувачення отримала вчителька Мирненської школи Мелітопольського району Запорізької області. Як ідеться у вироку Запорізького апеляційного суду по справі №333/3218/23, що ухвалений 16 травня 2024 року, обвинувачена зайняла посаду директора після окупації населеного пункту. Як з’ясували під час судового розгляду, на своїй «посаді» жінка агітувала колег співпрацювати з росіянами, вводила російські підручники у використання. За керівництва обвинуваченої у школі проводили пропагандистські заходи до днів російських свят. Допитані на суді свідки розповіли, що «директорка» погрожувала родинам позбавленням батьківських прав, якщо дітей не віддадуть до школи. Крім цього, пропонувала школярам брати участь у російських конкурсах та олімпіадах.
Натомість адвокат вказував, що не доведено, що його підзахисна обійняла посаду добровільно. Мовляв, є ймовірність, що на неї чинили тиск. Також захисник наголошував, що допитані свідки не були очевидцями того, про що розповідали на суді. Адже вони підтвердили, що озвучену на допиті інформацію взяли з інтернету та зі слів інших людей.
Судовий процес у цій справі був заочний, обвинувачена перебуває на окупованій території. Суд першої інстанції призначив їй таке ж покарання, як і у випадку з вчителем з Харківщини – рік позбавлення волі з забороною на 10 років обіймати певні посади. І лише апеляційний суд збільшив покарання до трьох років за гратами.
В обох випадках педагогічним працівникам інкримінували аналогічне звинувачення. Та попри явну відмінність дій кожного суди першої інстанції призначили ідентичне покарання. Схоже, що вироки можуть виносити суто за вчинення дій, формально виписаних у Кримінальному Кодексі. Натомість індивідуальні нюанси та наслідки до яких вони призвели не завжди досліджують, або не беруть до уваги.
«Ви приповзете до Путіна на колінах»
Частиною першою статті про колабораціонізм передбачена відповідальність за публічні заклики до підтримки дій РФ. Здебільшого у цій категорій правопорушень громадян притягують до відповідальності за дописи з проросійськими наративами у соцмережах. Інколи – за висловлювання, озвучені в громадських місцях.
Наприклад, у справі №766/7762/24 чоловіка звинуватили у публічному запереченні збройної агресії Росії та закликах не визнавати державний суверенітет України. Як ідеться в матеріалах справи, протягом січня-квітня 2023 року чоловік лишив в одному з Телеграм-каналів низку коментарів проросійського змісту. Зокрема, писав, що «підтримує і сподівається, що СВО поверне своє», «Херсон – це Росія, чекаємо на вас» і подібне. Згідно з висновками експерта, який дослідив ці висловлювання, у них є ознаки публічного виправдання дій Росії та заперечення державного суверенітету України. Підсудний провину визнав та розкаявся. 24 травня 2024 року Херсонський міськсуд визнав чоловіка винним за частиною першою статті про колабораціонізм та на 10 років заборонив йому займати посади в органах влади.
Аналогічну кваліфікацію вказали у справі № 127/25147/23 щодо мешканця Вінниці. Згідно з матеріалами справи, у серпні 2022 року він пиячив у привокзальній забігайлівці. При цьому публічно заявив, що «ви ніколи не переможете і якщо Путін вам збільшить пенсії, то приповзете на колінах». На підставі цих висловлювань слідство завело справу, провело низку процесуальних дій, призначило експертизи. Нині ця справа на розгляді в суді. Експерт, який на замовлення слідства робив лінгвістичну експертизу цих висловлювань, вказав у своєму висновку, що прямого заклику до підтримки Росії у словах чоловіка нема. Та правоохоронна система провела значну роботу, аби провадження пішло до суду.
З огляду на статистику Офісу Генпрокурора, яка налічує вже понад 8 тисяч проваджень щодо колабораціонізму, українська правоохоронна і судова система ризикують опинитися в ситуації, коли через брак часу не зможуть якісно розслідувати вал таких проваджень. І наведені приклади вказують, що запит суспільства на справедливе покарання прихильників Росії, може бути не вдоволений.
Гуманітарний колабораціонізм
«Мета Міжнародного Гуманітарного Права – захищати цивільне населення під час окупації. В цей час окупаційна влада несе відповідальність перед цивільним населенням та повинна забезпечувати всі його базові потреба. Оскільки окупаційна влада має цю відповідальність, вона може примушувати людей для виконання таких функцій. Це звучить дивно, але окупаційна влада може змушувати людей працювати у школах, лікарнях чи інших установах. Адже щоб звичне життя продовжувалося, хтось має виконувати ці функції. До того ж, залучати громадян країни окупанта було б не законно», – пояснила Ноель Калхун, заступниця голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні під час дискусії на Docudays UA щодо проблем судочинства у справах щодо колаборації.
Поряд із цим, зі слів представниці ООН, за Міжнародним гуманітарним правом окупаційна влада повинна дотримуватися законів, що діють на захопленій території. Тобто, не змінювати законодавство, навчальні програми, не змушувати людей змінювати паспорт та присягати на вірність країні-окупанту.
Втім, реальність така, що Росія не дотримується МГП та змушує людей працювати за своїм законодавством. Й виходить так, що саме РФ має притягатися до відповідальності за порушення МГП, але оскільки ця перспектива досить далека, тут і зараз судять українських громадян. У цьому контексті правозахисники звертають увагу на так званий гуманітарний колабораціонізм, коли йдеться про виконання функцій в освіті, медицині, комунальній сфері та закликають уважніше розглядати обставини справ, коли переслідування отримують люди, які займалися видачею пенсій, зарплат, лагодили електрику чи годували в’язнів.
Ознаки розвитку
Широко висвітлений у ЗМІ випадок засудження електрика з Лиману, який відновлював електропостачання в окупованому місті та отримав три роки ув’язнення. І хоч свідки підтвердили, що чоловік по суті допомагав налагодити електрику в знеструмленому через обстрілі місті, суд першої інстанції визнав його винним у колабораціонізмі.
Нині в суді перебуває справа Ігора Жосана, який працював у херсонській колонії начальником кухні. Чоловік обіймав посаду з 1999 року й лишився працювати під час окупації. Він займався організацією харчування в’язнів. Попри пояснення, що він не укладав трудовий контакт з окупантами й почасти це відбувалося в автоматичному режимі без згоди працівників, його взяли під варту й судять за колабораціонізм.
Втім, у порівнянні із минулим роком, помітно, що у деяких випадках суди зменшують покарання за так званий гуманітарний колабораціонізм. Наприклад, минулого року Бобринецький райсуд Кіровоградської області засудив на 6 років позбавлення волі мешканку Снігурівки Миколаївської області. Під час окупації жінка виконувала обов’язки бухгалтера в окупаційній адміністрації та нараховувала місцевим зарплати й соціальні виплати. Вже цього року Снігурівський райсуд Миколаївської області розглянув подібну справу про звинувачення місцевого мешканця, який під час окупації працював бухгалтером у комунальному підприємстві. Йому суд присудив умовний строк покарання 3 роки. Тобто з часом судочинство змінює підходи у призначенні покарання.
Що планує законодавець?
Наприкінці минулого року Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні рекомендувала українській владі переглянути закон про колабораціонізм з урахуванням положень міжнародного гуманітарного права та реалій життя в умовах окупації. Наразі підготовлений законопроект про внесення змін до законодавства щодо покарання за злочини проти нацбезпеки.
Втім, у запропонованому законопроекті не йдеться про виключення зі статті про колабораціонізм частини про публічну підтримку дій РФ. Наприклад, в згадану частину першу про заперечення збройної агресії, яке карається «люстраційною» забороною на певний термін займати посади в органах влади, пропонують включити штраф та позбавлення волі до трьох років.
Водночас, пропонується змінити частину другу статті про колабораціонізм, і призначати покарання за зайняття посад, які не передбачали функції виключно в окупаційних адміністраціях. Раніше йшлося про незаконні органи влади на окупованих територіях. Водночас пропонують посилити відповідальність – призначати до трьох років позбавлення волі.
Пропонованим законопроєктом посилюється відповідальність для освітян. Ув’язнення до чотирьох років можуть отримати не лише за впровадження російських освітніх стандартів, а й за їхню реалізацію. Тобто, ймовірно переслідування чекають не лише на директорів та посадовців навчальних структур, а й вчителів. В такому випадку держполітика країни може лише посилити переслідування за злочини колаборації.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин « Gre4ka ».
