На лаві підсудних Шевченківського районного суду Києва, столиці України, опинився Сергій Остапенко, депутат Корабельної районної ради Херсона, обласного центру на півдні країни, який належав до проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя» і працював у Херсонській міській раді. Судовий процес над ним розпочався більше року тому за звинуваченням у колаборації та обійманні посади в незаконному правоохоронному органі.
6 липня 2022 року, в середині 8-місячної окупації Херсона російською армією, Остапенко став виконуючим обов'язки оперуповноваженого окупаційної поліції, яка призначила його у відділ боротьби з економічними злочинами в Херсоні. Через півтора місяці, 19 серпня 2022 року, Остапенко звільнився з цієї посади і працював на створену окупаційною владою компанію, яка експортувала українське зерно до Російської Федерації, доки місто не було звільнене в листопаді 2022 року.
Те, що Остапенко працював на окупаційну поліцію, не викликає сумнівів: його ім'я фігурує в багатьох документах, залишених цією поліцією. На вилученій у нього під час обшуку флешці містилися проєкти документів, написані російською мовою від імені «оперативника» і з посиланням на російське законодавство. Крім того, у своєму мобільному телефоні він зберігав фото посвідчення та погонів окупаційної поліції, фотографію в бронежилеті з кобурою та поліцейським кийком, а також фото предмета, схожого на пістолет Макарова.
Остапенко, який давав свідчення виключно російською мовою, не заперечував, що працював на окупаційну поліцію, але намагався переконати суд, що на нього чинився тиск, стверджуючи, що боявся за свого літнього батька після того, як йому погрожували співробітники ФСБ. Його батько приїхав з Херсона, щоб побачити сина під час одного із судових засідань. Однак свідчень він не давав.
«Ми здебільшого допомагали громадянам»
Остапенко стверджував, що обійняв цю посаду під примусом, але також висловлював переконання, що російські правоохоронні органи в Херсоні були створені лише після того, як окупанти провели референдум про приєднання до Російської Федерації. Влітку 2022 року це нібито був самоорганізований правоохоронний орган, який був «в діалозі між громадянами та військовою адміністрацією». Захист стверджував, що Остапенко фактично сприяв захисту прав громадян на окупованій території.
«В основному ми допомагали громадянам. Тому що більше нікому було. Чи не краще в даній ситуації, щоб на цій посаді була місцева людина, яка знає все довкола і може чимось допомогти, а не людина з Росії?», – запитав Остапенко. За його словами, йому нічого не відомо про якісь каральні заходи проти українців, оскільки його підрозділ не відповідав за політичні справи, а лише за підтримання громадського порядку.
Адвокат під час допиту уточнила, чи 24 лютого були ще в Херсоні українські силові структури. Остапенко із відтінком зневаги відповів, що вони протягом першого дня покинули місто.
– Вони повтікали протягом дня, я бачив це, коли їхав на роботу в міську раду. Евакуювались підрозділи Національної гвардії, СБУ та міліції, – засвідчив Остапенко.
– Тікали кацапи в листопаді 2022 року. Підбирайте висловлювання, будь ласка, – втрутився суддя.
– Без образ... Це була втеча. О 4-й годині мені подзвонив однокласник з СБУ: «Почалося, давай втікати». Я працюю в органах місцевого самоврядування. У мене немає наказу з Києва тікати звідси.
«Тобі нікуди не сховатися»
Під час судового розгляду справи Остапенку довелося зіткнутися з кількома свідками. Один з них, комерційний директор місцевої компанії, звинуватив Остапенка в тому, що він погрожував йому, коли той виїжджав з міста. «Він сказав: "Ми ще зустрінемося, не думай, що ти зможеш сховатися в Одесі. Ми скоро будемо в Одесі. Тобі нікуди не сховатися. У тебе тут залишилася квартира, у тебе залишилося майно". Я поклав слухавку», – стверджує свідок. Остапенко заперечив такі слова і запевнив, що свідок бреше.
Інший свідок, жінка, засвідчила, що 15 липня 2022 року бачила і впізнала Остапенка в складі слідчо-оперативної групи у справі про вбивство громадянки. За її словами, він був одягнений у цивільний одяг, але мав при собі зброю. Остапенко не заперечував своєї присутності на місці події, але сказав, що «люди були готові спілкуватися» з окупаційною поліцією щодо цієї справи про вбивство.
Іншим свідком був співробітник СБУ в Херсонській області, який ходив до школи разом з Остапенком і підтримував з ним дружні стосунки. Він розповів, що під час окупації вони з Остапенком не бачилися, але обмінювалися повідомленнями. 24 лютого 2022 року, виконуючи наказ керівництва СБУ, він негайно виїхав з Херсона. Знаючи, що Остапенко не виїхав, співробітник СБУ на початку березня надіслав йому повідомлення з питанням, чи може він поїхати і подивитися, чи є російські військові за певною адресою, але Остапенко відмовився.
У червні або липні Остапенко написав своєму другові і запитав його думку про те, як довго це буде тривати. Співробітник СБУ порадив йому виїжджати. Остапенко відповів, що не може виїхати. Після цього вони перестали спілкуватися, розповів свідок. Адвокат запитав співробітника СБУ, чи правда, що його батька, який залишився в окупованому Херсоні, затримали російські військові, і що Остапенко пропонував свою допомогу. Але свідок заперечив це, заявивши, що ніякого затримання не було, а був лише одноразовий обшук, після якого його батька забрали на допит. Остапенко намагався заперечити показання свідка.
– Чи пригадуєш ти, коли ми переписувались, що я написав: «Все, з мого телефона сидить уже ФСБ». Ти потім написав «+» і видалив переписку в Telegram.
Свідок відповів, що не пам’ятає.
– Ти мені писав, що твого батька побили?
– Мого батька били?! Я такого не писав.
Чуючи це, Остапенко сказав, що не бачить сенсу ставити подальші запитання.
У полі зору російських спецслужб
Остапенко розповів суду, що під час окупації міста голова районної ради, в якій він був партійним депутатом, написала повідомлення і запропонувала займатися гуманітарною допомогою. Пізніше він склав списки людей, які потребували інсуліну, їздив по місту і допомагав усім, хто до нього звертався. За його словами, вперше з ним сконтактували російські спецслужби в середині березня.
За словами обвинуваченого, його зустріч з ФСБ була прикрим збігом обставин. Він потрапив у поле зору російських спецслужб, коли відвідував свою знайому, яка мешкала в будинку навпроти захопленої будівлі СБУ. «Їх зацікавило, що я був депутатом Корабельної районної ради від «Опозиційної платформи – За життя». Вони також побачили моє посвідчення працівника міської ради, тому дуже хотіли зі мною поспілкуватися».
Під приводом того, що у його подруги був день народження, Остапенко стверджував, що переконав росіян відпустити його. Але через три тижні співробітник ФСБ на ім'я Макар написав йому в Telegram і призначив зустріч у парку. Під час особистої розмови співробітник запитав його, хто він, чим займається, що думає про ситуацію і чи є в місті «нацисти». Він запитав, що про все це думає міський голова, але Остапенко відповів, що нічого не знає про мера. Співробітник ФСБ дозволив йому піти, але продовжив листуватися і організовувати зустрічі, а також познайомив Остапенка зі своїм напарником Федором.
«Настав час визначатися, на чиєму ти боці»
Наприкінці травня розмова стала більш конкретною, і, за словами Остапенка, саме тоді двоє співробітників ФСБ почали йому погрожувати. «Він сказав: "Настав час визначатися, на чиєму ти боці. Ти ж з партії ОПЗЖ, схоже, ти вже визначився"». Він натякнув, що знає, хто мій батько, і що він працює в університеті на фізико-математичному факультеті. Федір в ультимативній формі сказав, що потрібно обов'язково йти на роботу, інакше будуть проблеми. Фізичного тиску не було, але він чітко дав зрозуміти, що якщо я не піду, то будуть проблеми, і у мого батька будуть проблеми».
Згідно зі свідченнями обвинуваченого, співробітник ФСБ Федір сказав, що знає, що Остапенко має необхідну освіту – він закінчив школу міліції Харківського університету внутрішніх справ – і що окупанти дуже потребують таких кадрів, оскільки ситуація в місті є напруженою. Тому Остапенко мав з'явитися до Суворовського райвідділу міліції протягом тижня.
Остапенко сказав, що послухався. З ним провели коротку співбесіду, після чого відвели до кабінету, де було кілька представників підрозділу «Циклон» «МВС ДНР», донецької сепаратистської влади. Один з них запитав, де живе Остапенко і де йому буде зручніше працювати. Остапенко відповів, що це їм вирішувати. У липні вони вирішили призначити його до слідчого підрозділу в Херсоні, відділу боротьби з економічними злочинами, який мав реагувати на такі інциденти, як крадіжки, зґвалтування, вбивства, а також розслідувати чорний ринок гуманітарної допомоги в місті.
В середині серпня Дмитро Коваленко, заступник директора Херсонської зернової компанії, яка була захоплена російською владою, зокрема, для продажу покинутого зерна українських виробників, заявив у поліцію про крадіжку акумулятора з його автомобіля. Коваленко нібито помітив, що Остапенку некомфортно в окупаційній поліції і він перебуває там проти своєї волі, тому запропонував Остапенку перейти до нього на роботу. За словами Остапенка, саме він організував його переведення до зернової компанії на посаду юриста.
Суперечливі версії арешту
За словами Остапенка, після деокупації він звернувся до СБУ в Херсоні 13 листопада 2022 року і сказав, що хоче поговорити зі своїм однокласником з СБУ. За його словами, співробітники поліції та СБУ допитували його в приміщенні місцевого магазину. «Вони зав'язали мені очі скотчем та інсценували стрілянину», – сказав він, додавши, що він провів ніч у цьому магазині. Він розповів їм, що був змушений працювати під час окупації, але коли його однокласник прийшов до нього наступного дня, він сказав Остапенку, що у того великі проблеми, і заперечив, що обмінювався з ним будь-якими повідомленнями. Тоді інший співробітник СБУ записав його допит на відео. Через три дні, 16 листопада, Остапенко опинився в Миколаєві, де його знову допитували. Увечері того ж дня його привезли до Києва.
Однак офіційно обставини його затримання виглядають зовсім інакше. За словами прокурора, 13 листопада Остапенка не затримували, а лише вручили повістку про виклик до слідчого в Миколаєві. Він нібито приїхав до Миколаєва за власним бажанням і був затриманий там після розмови зі слідчим. Прокурор наполягав на цій версії подій, а також вказував, що адвокат жодного разу не скаржився на порушення чи фізичні ушкодження під час досудового розслідування чи обрання запобіжного заходу. Остапенко підписав протокол затримання 16 листопада без жодних зауважень. Він розповів, що вперше зустрівся зі своїм адвокатом після підписання протоколу і розмовляв з ним лише 20-30 секунд у присутності конвоїрів у будівлі СБУ. Він стверджував, що був дуже втомлений і підписав протокол лише для того, щоб йому дозволили трохи поспати.
«Втеча здавалася неправильною»
– Якби повернути час назад, як би ви вчинили? – поцікавився суддя.
– Я б, напевно, послухався поради свого однокласника і втік би з міста, як і міліція, як і СБУ, як і всі інші. І нікого не питав би. Моє керівництво не давало мені вказівки тікати з міста. Голова районної ради сказав, що, навпаки, ті, хто залишився, прийняли правильне рішення, бо треба було допомагати. Мені в той час втеча здавалася неправильною, – відповів Остапенко.
Остапенко також нагадав суду, що співпрацював з українськими правоохоронцями: передав документи та флешки, пов'язані з роботою Херсонської зернової компанії. Також, за наполяганням захисту, прокурор продемонстрував суду документи про участь Остапенка в ідентифікації кількох співробітників окупаційної поліції – деякі з них вже передані суду або розглядаються заочно.
Адвокат просила Остапенка виправдати і звертала увагу на те, що опитані судом свідки не показали, що Остапенко тиснув на людей, висловлював прихильність до окупантів і агітував за приєднання до РФ, здавав ФСБ РФ громадян України. Водночас адвокат звертала увагу на велику кількість жертв серед цивільних, які не підкорялися волі агресора під час окупації. Мовляв, загроза життю і здоров’ю людей під час окупації виключає добровільність їх співпраці із ворогом.
Незважаючи на прохання адвоката, суд визнав Остапенка винним і засудив його до 14 років позбавлення волі, що є навіть більшим терміном, ніж вимагало обвинувачення.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин "Sudovyi Reporter" website.
