Після повномасштабного вторгнення РФ в Україні заборонили будь-які економічні зв’язки з агресором. Разом із цим багато людей, які раптово опинилися в окупації на початку 2022 року поставили перед вибором: евакуюватись, покинувши нажитий багаторічною працею бізнес і сформований колектив, чи спробувати зберегти від розграбування росіянами хоча б щось в очікуванні деокупації. Чимало з цих людей після звільнення захоплених територій потрапили під кримінальне переслідування.
Кримінальний кодекс України (ККУ) має низку статей, які передбачають покарання за фінансову взаємодію чи матеріальну допомогу агресору. Тобто майже аналогічний склад злочину прописаний у різних конфігураціях в низці статей. Наприклад, статті про фінансування тероризму чи участь у терористичній організації передбачають покарання за надання активів чи сприяння терористичній організації. На початку 2022 року до ККУ внесли дві нові статті: про колабораціонізм та пособництво державі-агресору. В обох також ідеться про допомогу агресору, у тому числі фінансову. Частина 4 статті 111-1 ККУ щодо колабораціонізму включає: передачу матеріальних ресурсів окупантам, та/або ведення економічної діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора. За такі дії передбачений штраф або позбавлення волі на строк від 3 до 5 років. Також людині можуть заборонити обіймати певні посади на строк від 10 до 15 років та конфіскувати майно. За статтею 111-2 ККУ про пособництво державі агресору, яка також передбачає передачу матеріальних ресурсів, можуть ув’язнити від 10 до 12 років та позбавити права займатися певною діяльністю від 10 до 15 років з конфіскацією майна.
Ми вирішили дослідити судову практику саме щодо економічного колабораціонізму, який має найбільш чіткий склад злочину щодо економічної взаємодії.
З Реєстру судових рішень вдалося з’ясувати, що з березня 2022 року й по вересень 2024 року українські суди винесли вже понад 80 вироків за частиною 4 статті 111-1 ККУ. У 2022 році в Реєстрі оприлюднили 20 вироків за вказаною частиною статті про колабораціонізм, у 2023 винесли 42 вироки, й станом на вересень 2024 – таких уже 19.
Далі розповімо про найбільш яскраві приклади з розглянутих вироків.
Продаж метеорологічного обладнання в Росію
17 липня 2024 року Франківський районний суд Львова засудив Романа Дубіля, співзасновника підприємства «Техприлад». Фірма займається виготовленням та реалізацією гідрометеорологічного обладнання для вимірювання, дослідження та навігації.
Згідно з матеріалами справи, вказана компанія ще з 2014 року співпрацювала з російським підприємством «Моноліт», постачала йому обладнання. Після повномасштабного вторгнення РФ попри заборону Кабміну та Нацбанку на економічні зв’язки з агресором, фірма продовжила співпрацю. Як встановило слідство, обвинувачений налагодив обхідну схему постачання товару до Росії. Обладнання нібито купувала турецька фірма через транспортну компанію у Болгарії. Насправді ж відвантаження було до РФ.
Усього таким чином українське підприємство продало до Росії протягом 2022-2023 років обладнання на понад 800 тисяч доларів. При цьому російська фірма своєю чергою співпрацювала з іншими держпідприємствами та установами РФ, платило податки до російського бюджету.
Обвинувачений розкаявся та уклав зі слідством угоду про визнання винуватості.
Цікаво, що прокурор у справі зазначав на суді, що підприємство, яке очолює обвинувачений, має важливе значення для оборонного комплексу України, адже виробляє продукцію, яка, в тому числі використовується для потреб захисту України. Прокурор просив суд не застосовувати обвинуваченому додаткове покарання у вигляді заборони займатися підприємницькою діяльністю та не конфісковувати майно. Мовляв, це унеможливить роботу підприємства, порушить виробничі процеси, якими підсудний багаторічно керував, та призведе до простою і втрати досвідченого персоналу, залученого у виробництво. Також фірма не зможе виробляти продукцію, яка необхідна для України в умовах ведення щодо неї агресивної війни.
У підсумку суд пристав на аргументи прокурора й затвердив угоду. Роману Дубілю присудили лише штраф у сумі 170 тисяч гривень (приблизно 4 100 доларів).
Передали трактор та ключі від авто
Такі ж штрафи, але водночас заборони обіймати посади у владі та конфіскацію отримали Юрій Линник з Харківщини та Андрій Покусай з Київщини. На відміну від Дубіля, інкриміновані порушення вони вчинили в окупації.
Як ідеться в матеріалах справи, у березні 2022 року росіяни захопили село Глібівка Вишгородського району Київщини. Шестеро військових затримали місцевого жителя Андрія Покусая та забрали його авто. Надалі відвезли його до інших односельців, у яких також вимагали їхню машину. При цьому Покусай попросив, аби люди віддали ключі.
Чоловік підтвердив ці обставини, визнав провину. Потерпілі на суді розповіли, що бачили Покусая в оточенні росіян, він повторив їхню вимогу віддати ключі. Слідство наполягало, що чоловік так вчинив, аби мати лояльне ставлення від росіян. Втім із тексту вироку не відомо, чи він дійсно мав привілейований статус в окупантів. На суді також не досліджували, чи він не діяв під примусом. Детальна позиція захисту у вироку не викладена.
Суд присудив Андрію Покусаю штраф у 170 тисяч гривень, на 10 років заборонив обіймати посади в органах місцевого самоврядування та держвлади. При цьому суд дослухався до його прохання й конфіскував лише його майно, залишивши йому будинок та земельну ділянку. Також суд взяв до уваги, що підсудний мав тяжку хворобу.
Юрій Линник очолював службу охорони на агропідприємстві у Куп’янському районі Харківської області. Під час окупації у березні 2022 року, каже слідство, він добровільно з ідеологічних мотивів передав російським військовим склади й техніку агропідприємства. Чоловік розкаявся й уклав угоду зі слідством. Згідно з нею погодився на узгоджене покарання у вигляді штрафу. Суд в підсумку у присутності адвоката затвердив цю угоду та присудив йому штраф 170 тисяч гривень із забороною на 11 років працювати у владі. Також суд ухвалив конфіскувати його майно.
Як бачимо, штраф можна отримати як за схему обхідної торгівлі з агресором на сотні тисяч доларів, так і за разову передачу матеріальних ресурсів в окупації. При цьому із наведених вироків відомо, що в суді не досліджували, чи люди не діяли під примусом. Натомість підсудні уклали угоди зі слідством, що передбачає скорочений судовий розгляд.
Медичний центр в окупації
Валентина Кобелєва – власниця приватного медичного центру «Аркада», що діяв у Куп’янському районі Харківської області. Також вона обрана депутаткою Куп’янської міськради. Як ідеться в матеріалах справи, протягом окупації у 2022 році, вона продовжила роботу Центру й зареєструвала його в податкових органах окупаційної влади.
Жінка визнала провину. Вона розповіла у суді, що її підприємство працює вже понад 20 років, вона має значний штат медиків. Після повномасштабного вторгнення Центр кілька днів не працював. Але згодом люди почали приходити зі скаргами на здоров’я, адже державна поліклініка на той час вже була зачинена. Жінка вирішила продовжити надання медичної допомоги. За її словами, з червня 2022 року представники окупаційної влади почали вимагати зареєструвати бізнес у їхній податковій, погрожували, що все відберуть. Зрештою їй довелося підписати документи, проте податки до російського бюджету вона не сплачувала. Пояснила, що побоювалася за власне життя та колектив. Її адвокат також вказував, що жінка не мала можливості виїхати з окупованого міста, проте суд не взяв ці відомості до уваги, адже інші місцеві евакуювалися.
Свідки з-поміж колег та односельців підсудної підтвердили, що Центр «Аркада» працював в окупації й що росіяни вимагали, аби власниця зареєструвала його за їхнім законодавством. Також очевидці пояснили, що в умовах окупації не працювали медичні заклади й аптеки.
Чи можливе надання медичної допомоги без керівників?
Суд визнав Валентину Кобелєву винною та засудив до 3 років позбавлення волі. Також на 10 років заборонив їй займатися підприємницькою діяльністю й конфіскував майно. У справі призначили апеляційне слухання. Оскарження подали як захист, так і прокурор.
«Міжнародне гуманітарне право каже, що медики повністю захищені від кримінального переслідування за діяльність на окупованій території, – коментує Андрій Яковлєв, юрист та експерт з міжнародного права. – Медики – це єдина категорія, яку заборонено притягувати до відповідальності. Звісно, слідство говорить, що йдеться саме про керівника медичної установи, менеджера. Але часто буває так, що медик і очолює заклад. А по-друге, я чесно кажучи вважаю, що поняття медичного персоналу варто розглядати у ширшому контексті й враховуючи поточну реальність». Адвокат нагадав, що моніторингова місія ООН з прав людини вказує, що на окупованих територіях мають надаватись основні послуги населенню. Медична допомога належить до таких послуг.
«Подумаймо, чи можна надати медичну допомогу без менеджменту й стаціонару? Тобто медик не може надати допомогу, якщо лікарня не керується тим, хто забезпечує опалення та освітлення. Коли ми притягуємо до відповідальності керівників медичних закладів, чи власників медичного бізнесу, що надає первинну допомогу, фактично забороняємо здійснення будь-якої медичної діяльності на окупованій території», – пояснює Яковлєв.
Керування торговою базою
Сергій Ганус з Куп’янська як фізична особа підприємець продавав побутову хімію і харчі. На його торговельній базі, що мала п’ять складів, з 2005 року працювало близько 50 людей. За даними слідства, після окупації міста, протягом 2022 року він вів бізнес у взаємодії з росіянами. Зареєструвався у їхній податковій, продавав товари з Білорусі та так званої «ДНР» – частини східної України, контрольованої сепаратистами, яких підтримує Росія.
Чоловік розповів на суді, що, розпродавши товари українського виробництва, на базу завозив харчі з так званої «ДНР» та Білорусі. Пояснив, що давав людям змогу розраховуватися як гривнями, так і рублями. У цей період на його підприємстві працювало близько 20 людей. Він розповів, що представники окупаційної адміністрації змушували його оформити у них відповідний патент на ведення бізнесу. У випадку відмови погрожували забрати до підвалу. Він наполягав, що продовжив працювати в окупації, аби в людей, які лишилися у Куп’янську, були харчі й товари першої необхідності. Також роздавав їм гуманітарну допомогу. Планував із дружиною виїхати з міста, роздавши весь товар.
Серед свідків на суді були працівники бази та місцеві жителі. Охоронець підприємства розповів, що підсудний відкрив торговельну базу за наполягання колективу. Підтвердив, що продавались українські товари, інколи завозили російські. Людям давали змогу розрахуватися гривнями. Також приходили скуплятися російські військові, які платили рублями. Власник бази, зі слів свідків, інколи роздавав місцевим продукти, дозволяв заряджати телефони від генератора.
У підсумку суд засудив чоловіка до 3 років позбавлення волі, на 10 років заборонив займатися підприємницькою діяльністю та конфіскував майно. В справі була апеляція. Прокурор просив про тяжче покарання – у вигляді 5 років позбавлення волі, а захист – про пом’якшення вироку. Харківський апеляційний суд 19 серпня 2024 року змінив вирок суду першої інстанції та присудив Ганусу штраф 170 тисяч гривень замість ув’язнення.
Бізнес у самопроголошеній «ДНР»
У дослідженій нами судовій практиці є чимало прикладів справ щодо підприємців, які вели бізнес з так званою «ДНР», ще до початку повномасштабного вторгнення. Так, Шевченківський районний суд Києва 10 липня 2024 року засудив Володимира Носачова, співвласника компанії-провайдера «Соніко-Связь». Як встановило слідство, це підприємство з 1998 року працювало у Донецьку. Коли місто захопили бойовики так званої «ДНР», компанія продовжила свою роботу, а після 2022 року зареєструвалася у російській податковій. Серед клієнтів провайдера були й окупаційні органи влади.
Носачов визнав провину. Він уклав з прокуратурою угоду про визнання винуватості. За цією угодою він зобов’язався сплатити 1 мільйон гривень (24 200 доларів) на допомогу ЗСУ через спецрахунок Нацбанку та погодився на 5 років позбавлення волі умовно. В підсумку суд затвердив цю угоду. Іспитовий термін складає 2 роки. Також Носачову на 10 років заборонено обіймати керівні посади на підприємствах.
Деякі тенденції у вироках судів
Ми переглянули десятки вироків, які суди ухвалили за економічний колабораціонізм впродовж 2022-2024 років. На основі цього аналізу виокремили найбільш типові тенденції та проаналізували їх з експертом на відповідність міжнародному гуманітарному праву.
Зокрема ми помітили, що на початку 2022 року, коли справи за частиною 4 статті 111-1 ККУ про економічний колабораціонізм почали надходити до судів, більшість із них стосувалися порівняно дрібних порушень. Йшлося переважно про окуповані території Сумської області, де громадяни надавали російським військовим харчі, алкоголь чи цигарки. Більшість із цих засуджених визнали провину й відбулися незначними штрафами.
Ще одна тенденція стосується розгляду справ щодо обвинувачених, які знаходяться на тимчасово окупованих українських територіях. У більшості проваджень, які розглянули заочно, обвинуваченим, які передавали окупантам матеріальні ресурси чи очолили підприємства, які росіяни підпорядкували собі, суди винесли покарання за найвищою мірою, передбаченою інкримінованою статтею. Вони відбуватимуть покарання після затримання. І якщо ув’язнення лишається під питанням, адже ці люди можуть виїхати до Росії, то конфіскація їхнього майна цілком можлива після деокупації українських територій.
План на перспективу
Як дотриматися балансу, захищаючи національну безпеку й водночас не досягти згубного ефекту для економіки, відправивши за ґрати усіх бізнесменів, що опинилися в окупації? До того ж, враховуючи плани України з деокупації всіх територій, включно з тими, що зайняті ворогом ще в 2014 році? Яковлєв вважає, що державі варто було б подбати про певний перехідний період. «Після 2014 року, коли Росія розпочала агресію, співпрацювати з нею було морально складно й багато хто відмовився. Але заборони не було. Проте з березня 2022 року заборона стала тотальною. За продовження співпраці передбачається кримінальна відповідальність, – нагадує він. – Тепер подумаємо наскільки ця стаття якісна з позиції того, що бізнес має значний штат, певне виробництво. В один момент держава каже, що треба припинити бізнес. При цьому не передбачає якийсь перехідний період, аби це підприємство ліквідувати чи змінити. У результаті все треба закрити. Але в бізнесі так не буває. Адже є звітність, яку здають протягом певних періодів, працівників необхідно звільнити, дотримуючись законодавчих процедур, виплатити зарплати». За словами експерта, варто взяти на озброєння практику інших держав, які свого часу були в окупації. Можливо, замість обов’язкового кримінального переслідування варто впровадити певні люстраційні заходи, які б, наприклад, обмежували право обіймати посади в органах влади чи зобов’язували декларувати факти співпраці з ворогом.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин « Gre4ka ».