Обірвана військова кар'єра Тараса Ф. почалася 19 лютого 2022 року, коли він отримав повістку. За три дні до повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну так звана Донецька народна республіка (ДНР) оголосила «мобілізацію».
Тарас народився в місті Зугрес Донецької області. Як повідомив обвинувачений Костопільському районному суду Рівненської області (північний захід України), який розглядав його справу, з 2014 року це місто перебуває під контролем російських окупантів.
19 лютого 2022 року, в той же день, коли йому прийшла повістка, Тарас з'явився до призовного пункту, де йому видали військову форму та амуніцію. Після цього його відправили до окупованої Горлівки, де він вступив до 101-го стрілецького полку 1-го армійського корпусу «ДНР». Потім, з 1 по 10 березня 2022 року, Тарас проходив підготовку на полігоні в російському Бєлгороді.
Дезертирство з лав «ДНР» та української армії
Після цього чоловіка відправили на війну в Україну. За версією слідства, його обов'язки полягали у встановленні блокпостів, огляді транспортних засобів, перевірці місцевих мешканців та виконанні наказів командира. За словами обвинуваченого, 30 травня 2022 року він отримав травму і був госпіталізований.
Після лікування він вирішив не повертатися на службу. Замість цього він вирушив до Росії, Естонії та Польщі в пошуках роботи.
29 вересня 2023 року Тарас приїхав жити до Києва.
Однак у листопаді 2023 року через мобілізацію в Україні він вирішив виїхати з країни до Польщі. Але його затримали на кордоні, де він отримав військовий квиток і був відправлений на Рівненський полігон.
13 березня 2024 року Тарас самовільно залишив військову частину: як стверджував обвинувачений, він хотів поїхати до Білорусі, а звідти повернутися до матері на окуповану частину Донецької області, оскільки вона хворіла і потребувала лікування.
Але в черговий раз його план зазнав невдачі.
Того ж дня його затримали представники Військової служби правопорядку. Тарасу висунули обвинувачення у порушенні двох статей Кримінального кодексу України щодо державної зради та дезертирства.
Покази свідків та дані з телефону
Доказами у суді, зокрема, стали свідчення діловода Новоолександрівського старостинського округу на Харківщині, старости цього округу та працівника місцевого комунального підприємства. Вони впізнали Тараса й сказали, що навесні 2022-го бачили, як він стояв на блокпостах зі зброєю в руках у Новоолександрівці, яка була в той час під окупацією, та проводив огляд автівок.
Доказами також слугували список військовослужбовців 101-го стрілецького полку «ДНР» та написана від руки таблиця з іменами солдатів, серед яких було й ім'я підсудного. А фотографії Тараса допомогли впізнати кількох військовослужбовців, які воювали на боці Російської Федерації.
Програма «На тебе чекають вдома»
Правоохоронці проаналізували, серед іншого, пошукові запити в телефоні обвинуваченого. Серед них були такі: «перетин кордону за сімейними обставинами», «Запорізька ТЕС», «військові заводи в Києві», «проживання на окупованій території». Окрім того, Тарас шукав інформацію про програму «На тебе чекають вдома».
«На тебе чекають вдома» – це соціальна програма, яку у серпні 2015 року запровадила Служба безпеки України. Вона передбачає повернення на підконтрольну Україні територію українців, які добровільно відмовились брати участь у терористичних організаціях «ЛНР» чи «ДНР». Програма розрахована на людей, які, не усвідомлюючи протиправності своїх дій, пішли «служити» у військо «ДНР» чи «ЛНР», не вчиняли тяжких злочинів (вбивства, катування, зґвалтування тощо), проте згодом вирішили в усьому зізнатися.
«Тяжкі життєві обставини»
На суді Тарас Ф. щиро розкаявся та сказав, що служив у війську «ДНР» через «тяжкі для нього обставини», оскільки жив на тимчасово окупованій території з 2014 року. Просив не конфісковувати його майно. Але слідчі отримали доступ до Skype-листування між Тарасом і його матір'ю, в якому він писав, що хоче виїхати з підконтрольної уряду України території.
15 листопада 2024 Костопільський райсуд визнав Тараса винним у держзраді та дезертирстві й призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на 12 років. Також з обвинуваченого стягнули майже 8 тисяч гривень за проведення експертиз.
За міжнародним гуманітарним правом не заборонено засуджувати комбатантів, якщо вони є громадянами країни, проти якої воюють. Однак суд має встановити, що рішення про участь у бойових діях було ухвалене добровільно.
Станом на 30 листопада 2024 року жодної апеляційної скарги не було подано ані обвинуваченим, ані його захисником, який брав участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайтах « Free Radio ».
