Це значне зрушення у порівнянні з тим, як раніше судили українських солдатів у Росії. Понад 60 українських солдатів, які брали участь у вторгненні в Курську область Росії влітку минулого року, були засуджені до позбавлення волі на термін від 14 до 26 років. Майже у всіх випадках російські суди кваліфікували їхні дії як терористичні акти. Суди самопроголошених Донецької та Луганської народних республік зазвичай звинувачували їх у таких злочинах, як жорстоке поводження з цивільним населенням, використання заборонених методів ведення війни та вбивства. Звинувачення в тероризмі були значно менш поширеними.
6 серпня 2024 року українські війська увірвалися в Курську область на південному заході Росії, поблизу українського кордону. За різними оцінками, вони взяли під контроль від 1 000 до 1 300 квадратних кілометрів території, що становить близько 4,5% від загальної площі Курської області, яка сягає 29 900 квадратних кілометрів. Україна сподівалася, що ця операція посилить її позицію на потенційних переговорах. На початку лютого 2025 року президент України Володимир Зеленський заявив, що «планує запропонувати Росії прямий обмін територіями».
Від осені територія, підконтрольна Україні, повільно зменшувалася. Ситуація кардинально змінилася на початку березня 2025 року, коли Росія провела успішну контратаку і відновила контроль над Суджею, найбільшим населеним пунктом, який утримували українські війська. Остання карта поля бою від Deep State, української платформи, яка відстежує зміни на лінії фронту, використовуючи дані з відкритих джерел, показала, що станом на 27 березня Україна контролювала менше 78 квадратних кілометрів.
Сотні солдатів у полоні
За сім місяців бойових дій у полон потрапили сотні солдатів з обох сторін, але точна кількість залишається невідомою. У грудні 2024 року російське державне інформаційне агентство ТАСС, посилаючись на неназване джерело, повідомило, що з 6 серпня минулого року в полон потрапили близько 500 українських солдатів.
7 серпня Слідчий комітет Росії порушив першу кримінальну справу, пов'язану з вторгненням у Курську область. Справу було розпочато проти невстановлених осіб за такими звинуваченнями, як вчинення терористичного акту, вбивство, незаконне зберігання зброї та боєприпасів, замах на вбивство співробітників правоохоронних органів та інші. Такий тип реагування є типовим для російської влади і часто є радше політичним жестом, спрямованим на те, щоб продемонструвати серйозність подій, які привертають широку увагу громадськості. Наприклад, подібні справи проти невстановлених осіб регулярно порушуються після атак безпілотників на російській території.
Перші реальні кримінальні справи проти українських військовослужбовців, захоплених у полон у Курській області, почали надходити до судів восени. Відповідно до правил юрисдикції, заснованих на російській системі військових окружних судів, ці справи розглядав 2-й Західний окружний військовий суд, розташований у Москві. Раніше справи військовополонених з Донецької та Луганської областей розглядав Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону.
У більшості випадків судді 2-го Західного окружного військового суду проводять засідання не в Москві, а виїжджають до регіону, де було скоєно злочин. Так сталося і з судовими процесами над українськими військовополоненими: принаймні частина засідань відбулася в будівлі Курського обласного суду.
Від перетину кордону до обвинувачень у тероризмі
21 березня голова Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін заявив, що суди вже винесли вироки 46 українським військовим за злочини проти мирного населення в Курській області. Він додав, що судові процеси щодо ще 92 тривають, а стосовно 58 досі ведеться слідство.
На основі офіційних заяв та повідомлень у ЗМІ Justice Info вдалося перевірити щонайменше 67 вироків, винесених 2-м Західним окружним військовим судом щодо військовослужбовців, захоплених у полон у Курській області. Ці справи слідують знайомій схемі, що спостерігається в судах над військовополоненими: у переважній більшості з них Слідчий комітет кваліфікував дії українських солдатів як «терористичні акти з тяжкими наслідками».
Але це також знаменує собою відхід від попередньої практики судових процесів над військовополоненими в самопроголошених Донецькій [ДНР] і Луганській [ЛНР] народних республіках і в Південному окружному військовому суді. Наприклад, у ДНР, окрім тероризму, українських бійців часто обвинувачували в участі у незаконних збройних формуваннях, диверсіях, контрабанді зброї, замаху на вбивство російських військовослужбовців та насильницькому захопленні влади.
Перший вирок було винесено 12 грудня 2024 року двом військовослужбовцям 61-ї окремої механізованої бригади – Віталію Панченку та Івану Дмитракову. Їх засудили до 14 та 15 років позбавлення волі відповідно. За версією слідства, 7 серпня 2024 року чоловіки незаконно перетнули російський кордон і згодом «неодноразово відкривали вогонь з метою вбивства як російських військовослужбовців, так і цивільних осіб». Вони були затримані 17 і 18 серпня. Глава Чечні Рамзан Кадиров заявив, що відповідальність за їхнє захоплення несе спецпідрозділ «Ахмат», що складається з колишніх бійців «Групи Вагнера».
Слідчі також стверджують, що українські солдати погрожували трьом російським цивільним особам зброєю і змусили їх сісти у вантажівку, перш ніж перевезти їх через кордон в Україну. У короткому відео, опублікованому державним інформаційним агентством ТАСС у вересні, Панченко сказав, що під час погрузки він вдарив одного з цивільних по плечу, але не міг пояснити чому. В кінці він сказав: «Я просто хочу, щоб все це закінчилося, і щоб всі повернулися додому. І ваші, і наші».
Російська влада також звинуватила Панченка у крадіжці продуктів з місцевого продуктового магазину в місті Суджа. Магазин – філія мережі супермаркетів «Пятерочка» – став неофіційним символом просування українських військ у регіон. У мережі часто з'являлися фотографії українських військових, які стояли поруч з магазином. Після того, як Суджа була відвойована російськими військами, в.о. губернатора Курської області Олександр Хінштейн запропонував зберегти пошкоджену будівлю магазину як нагадування про «окупацію». Магазин був розграбований всередині, а ззовні вкритий українськими військовими графіті.
Однакові звинувачення, однакове покарання
Кваліфікація цих дій як тероризму, як видається, зумовлена насамперед політичними мотивами. Наприклад, президент Росії Володимир Путін неодноразово називав усіх українських солдатів та іноземних найманців, які воюють у Курській області, «терористами». Цей ярлик дозволяє Росії не ставитися до них як до законних учасників бойових дій, а отже, оминати захист, гарантований Женевською конвенцією. Крім того, згідно з російським кримінальним кодексом, обвинувачення, пов'язані з тероризмом, автоматично призводять до більш суворих правил засудження. Наприклад, перші кілька років ув'язнення необхідно відбувати у в'язниці, де засуджені утримуються невеликими групами в умовах суворої ізоляції – на противагу стандартним виправним колоніям.
Обвинувачення, висунуті українським військовополоненим, захопленим у Курській області, були значною мірою ідентичними. Більшість з них звинувачували у проникненні в Суджанський і Коренєвський райони, залякуванні цивільного населення, захопленні житлових будинків, перешкоджанні евакуації та відкритті вогню як по цивільному населенню, так і по військовослужбовцях.
У середньому суди присудили їм від 15 до 16 років ув'язнення в колоніях суворого режиму, причому перші три роки вони мають відбувати у в'язниці. Найбільша кількість вироків стосується військовослужбовців 22-ї та 44-ї окремих механізованих бригад і 3-ї десантно-штурмової бригади. Більшість з них потрапили в полон у серпні та вересні 2024 року.
Іноземні бійці з США, Великобританії, Литви та Грузії
З 67 задокументованих обвинувальних вироків 11 були винесені іноземним громадянам. На відміну від українських військовослужбовців, їх звинувачували не лише у скоєнні терористичних актів, але й у найманстві. Більшість іноземних бійців були засуджені заочно. Громадяни США Деніел Бернард Ребар і Роберт Вертман були засуджені до 25 і 23 років відповідно. Шарунас Ясюкявічюс з Литви отримав 23 роки, а новозеландець Джордан О'Брайен був засуджений до 14 років колонії суворого режиму.
Кілька громадян Грузії також були засуджені: Алексі Бібічадзе та Михайло Батурин були засуджені до 25 років; Георгій Кесаріелі та Раті Бурдулі також отримали по 25 років; Лаша Чигладзе був засуджений до 24 років; Леван Беруашвілі також до 24 років.
Єдиним очним судовим процесом над іноземним громадянином був суд над 22-річним громадянином Великої Британії Джеймсом Скоттом Рісом Андерсоном, який служив в українському «Міжнародному легіоні». За версією Слідчого комітету Росії, Андерсон перетнув російську територію зі зброєю в руках і вчинив злочини проти цивільних осіб з метою заподіяння майнової шкоди та дестабілізації місцевої влади. Він був засуджений до 19 років позбавлення волі, з яких перші п'ять років відбуватиме у в'язниці суворого режиму. Суд над ним проходив у закритому режимі.
Суд заявив, що Андерсон визнав свою провину і пояснив, що приєднався до конфлікту через гроші. Його адвокат попросив суд зняти кілька обтяжуючих обставин і розглянути його зізнання і каяття як пом'якшувальні фактори. У відеодопиті, оприлюдненому на прокремлівських Telegram-каналах після його затримання, Андерсон стверджував, що подав заяву на вступ до «Міжнародного легіону» після того, як втратив роботу. Його батько розповів британським журналістам, що сім'я намагалася відмовити його від поїздки в Україну, але він був переконаний, що чинить правильно. Він боявся, що в російському полоні його сина будуть катувати.
У березні представник Росії у Відні заявив, що Слідчий комітет порушив справи проти понад 800 іноземних громадян, які брали участь у конфлікті на боці України.
14 березня президент США Дональд Трамп написав, що кілька тисяч українських солдатів у Курській області були оточені російськими військами, і закликав Путіна «пощадити їхні життя». Путін пообіцяв, що їм буде «гарантована безпека», якщо вони складуть зброю і добровільно здадуться. Доля цих українських солдатів залишається невідомою.
