7 листопада 2020-го о 5 ранку на пункті пропуску «Каланчак» у Херсонській області затримали колишнього заступника главку МВС Криму Миколу Федоряна. Ще наприкінці 2011-го Федорян вийшов на пенсію і з 2012-го працював у держпідприємстві «Чорноморнафтогаз» в управлінні транспорту. Після анексії він залишився в Криму, отримав паспорт громадянина РФ і продовжив працювати у російському держпідприємстві «Черноморнефтегаз», створеному окупантами на базі захопленого українського підприємства.
Звʼязку з Україною Федорян не розривав. Він зберігав українське громадянство і час від часу відвідував пристарілих батьків у селі Нижні Петрівці Чернівецької області, у 2019-му навіть приїздив виробити в Україні закордонний паспорт.
Того ранку Федорян повертався до Криму автобусом із Чернівців, але на пункті пропуску щось пішло не так. Працівник Служби безпеки України запросив Федоряна для бесіди в окреме приміщення. Невдовзі у пенсіонера МВС вилучать мобільний телефон, який стане ключовим доказом в кримінальній справі проти нього. Федорян зберігав свої «службові розмови» зі співробітниками російського «Чорноморнафтогазу» і з прикордонниками, які сприяли йому в перетині межі з Кримом. На мобільному Федорян також зберігав спільне фото з командувачем Нацгвардії України Миколою Баланом. Виявилося, що вони давні друзі. Раніше вони з Баланом разом служили в міліції в Судаку і дружили сім’ями. Балан, нібито, також допомагав Федоряну і його родичам у поїздках. Близько 8 ранку з мобільного Федоряна відправлено повідомлення Балану: «Коля, допоможи, СБУ».
Правоохоронці оприлюднили фото медалей і грамот від російської влади за участь у проведенні референдуму і параду в Криму, знайдені на мобільному телефоні, а ще уривки переписки з працівниками Федеральної служби безпеки РФ. Українські ЗМІ зарясніли заголовками про затримання «зрадника».
Надання транспортних засобів ФСБ Росії
Федоряна звинуватили в тому, що він не менше 12 разів передавав транспортні засоби «Черноморнефтегазу» співробітникам ФСБ та іншим незаконним правоохоронним органам РФ для проведення так званих слідчих дій і перевезення незаконно затриманих громадян України до місць позбавлення волі під приводом боротьби з терористичною організацією «Хізб ут-Тахрір».
«Хізб ут-Тахрір» – міжнародна політична ісламська партія, переважно зосереджена в Центральній Азії. Хоча Верховний суд РФ у 2003 році визнав її терористичною організацією, вона не заборонена в Україні і більшості країн світу. За даними громадської організації Крим SOS, після анексії в Криму більше 100 громадян України зазнали політичних переслідувань нібито за приналежність до «Хізб ут-Тахрір». Вироками російських судів вони позбавлені волі на строки від 8 до 20 років.
Згідно з матеріалами справи, Федорян надсилав повідомлення співробітникам ФСБ про надання транспортних засобів 25, 27, 28, 30 березня, 10 квітня, 6 червня, 12 серпня, 16 вересня, 9 жовтня, 13 грудня 2019 року, а також 15 липня і 21 серпня 2020 року. Із переписки в Whatsapp вбачається, що співробітник ФСБ РФ звертався до Федоряна і називав потрібну кількість автобусів. Федорян за погодження із директором ГУП РК «Черноморнефтегаз» Олександром Кузнєцовим давав вказівку співробітнику підшукати вільний транспорт і водіїв. Далі список автобусів і водіїв пересилав працівнику ФСБ РФ та інформував водіїв, куди їм треба слідувати. Правоохоронці співставили ці дати з обшуками в проукраїнських активістів і кримських татарів, які підтверджуються публікаціями і фотографіями у ЗМІ.
Негативний досвід з СБУ
За результатами обшуків 27-28 березня 2019 року 15 громадян України кримськотатарського походження були незаконно затримані і поміщені до слідчого ізолятора в Сімферополі. 10 червня 2019-го пройшло не менше 5 обшуків і затримали чотирьох осіб. На відеоролику руху «Крымская солидарность» з обшуку в будинку Різи Умерова видно білий мікроавтобус із номером А048ХК, що співпадає із машиною зі списку, надісланого Федоряном. Пізніше Різу Умерова суд РФ засудив до 13 років увʼязнення за участь у терористичній організації. 21 серпня 2020-го «Черноморнефтегаз» виділив ФСБ РФ транспорт, щоб перевезти із села Золоте до Сімферополя 12-метровий причеп, вилучений у кримських татар.
Прокурор Андрій Мага переконаний, що Федоряну, з огляду на його 30-річний досвід роботи в правоохоронних органах, мали бути відомі наміри російської спецслужби. А саме, що ФСБ – це не те саме, що поліція. Відповідно до Женевських конвенцій, тільки поліція відповідає за підтримання порядку на окупованій території. Натомість ФСБ забезпечує реалізацію політики окупаційної влади.
До анексії Криму, працюючи в «Чорноморнафтогазі», Федорян аналогічно виділяв транспорт СБУ і мав негативний досвід і образу, коли його відсторонили від роботи за відмову виділити транспорт. Він сам розповів у суді, що у 2013-му новий гендиректор дав вказівку виділити певним особам вертоліт без заявки. Вертоліт коштував більше 10 тисяч доларів і Федорян відмовився. За це його відсторонили на місяць, провели службове розслідування і поновили на роботі. Потім уже в 2014-му була нова команда виділити вертоліт. Федорян знову відмовився і його понизили з начальника департаменту до замначальника відділу, але згодом повернули на посаду.
«Я ніколи не служив Росії. Я служив Радянському Союзу»
Федоряну 64 роки. Не без гордості він розповів, що народився у робітничій румунській сім’ї, закінчив школу з золотою медаллю, здобув дві вищі освіти за спеціальностями «історія» та «правознавство» і майже все життя пропрацював у міліції. В українських органах внутрішніх справ він зробив кар’єру від міліціонера до заступника начальника главку ГУМВС Автономної республіки та начальника громадської безпеки, від сержанта до полковника. Наголошує, що всього добився сам, без «волохатої лапи».
«Хто працював у той час, пам'ятає в яких умовах ми працювали на зорі незалежності України. Тривалий час без заробітної плати, без житла, на орендованих квартирах і в гуртожитках. Я 14 років прожив у гуртожитку. У Криму було добре відпочивати, а робота була дуже складна. Але ми сумлінно захищали інтереси України та її громадян, залишаючись вірними присязі», – розповів він у суді.
Федоряна не можна назвати симпатиком України. Спілкуючись по телефону з росіянами, він вживав «розмежувальні» терміни – «хохли», коли розповідав про представників влади України, які забезпечують пропускний режим між Кримом і підконтрольною Україні територією, говорив, що «на тій стороні наших не люблять, в обсерватори закривають».
Із переписки вбачається, що «Павел ФСБ» подякував за виділення транспорту, а Федорян йому відповів «Служим России». 20 грудня 2019-го Федорян привітав феесбешника Валерія із днем працівника органів державної безпеки РФ. Але в судових засіданнях і в умовах повномасштабної війни Федорян на підтримку Росії відкрито не висловлювався. Під час допиту ухилявся від запитань прокурора про те, що сталося у 2014 році в Криму, кажучи, що це не стосується справи. Він категорично заперечував, що писав «Служим России», кажучи, що працівники СБУ сфальсифікували переписку з метою його дискредитації.
«Я ніколи Росії не служив. Я служив Радянському союзу. Досі, коли мені щось кажуть, я кажу: “Служу Радянському союзу”».
Даючи показання, Федорян все ж висловив певну образу на українську владу:
«Підрив магістральної лінії електропередач, припинення подачі електроенергії до Криму, закриття подачі води до Криму північно-кримським каналом, продуктова блокада та інше. Ці дії можна розцінювати як геноцид своїх же громадян, які не зі своєї вини опинилися в цій ситуації, спробу знищити населення Криму, – сказав він суду. – Населення Криму сприйняло ці дії як відмову України від громадян, які проживають у Криму. Після паспортизації (...) люди почали вважати себе громадянами Російської Федерації, зберігаючи свої [українські] паспорти для поїздок на материкову частину України до своїх родичів. Україна не зробила жодних політичних кроків щодо повернення Криму, крім розмов. У підписаних Мінських угодах [між Україною та Росією у 2014 та 2015 роках] немає жодного слова про Крим. Наприкінці 2020 - на початку 2021 року було знищено всю бойову документацію військових підрозділів, вивезених із Криму. Це було зроблено, щоб не знайшли відповідальних за наслідки подій 2014 року. У цих умовах звинувачувати кримчан у зраді Україні я вважаю цинічним» – обурено заявив Федорян.
Піддаючи сумніву слідство
У судовому засіданні Федорян свою вину не визнав і назвав справу політичною. Він відверто кепкував із обвинувачення, звертав увагу, що вся справа побудована лише на інформації з його телефону і більше слідчі нічого знайти не змогли. Працівники СБУ, начебто, шукали колишніх працівників кримського главку і вмовляли давати на Федоряна викривальні показання, але ті відмовилися. Тільки один дав свідчення, але не розповів нічого цікавого. Всього на досудовому слідстві допитали 12 осіб, включаючи односельців батьків Федоряна в Чернівецькій області, але до суду нікого так і не покликали.
На досудовому слідстві деякий свідок Зварич розповів, що чув про такого начальника управління транспорту ГУП РК «Черноморнефтегаз» Федоряна. Громадянин України Ілля Зварич працював на російському «Чорноморнафтогазі» вахтовим методом і в вересні 2020-го йому вручили підозру за порушення правил в’їзду на тимчасово окуповану територію. У лютому 2021-го Зварича засудили до 1 року позбавлення волі умовно, оскільки він визнав вину і погодився співпрацювати з правоохоронцями в кримінальному провадженні стосовно Федоряна. У судовому засіданні Зварича не допитували. Федорян назвав його показання брехливими.
Обвинувачений багато критикував результати слідства, говорив, що СБУ незаконно використала інформацію з його телефону, що його, по суті, вирвали нього з рук і дозволу слідчого судді на доступ до мобільного телефону також не було. Переконував, що інформацію у телефоні частково підробили – додали деякі слова. Але в цілому переписку зі співробітниками ФСБ РФ не заперечував. Розповів, що на початку березня 2019-го гендиректор ГУП РК «Черноморнефтегаз» Александр Кузнєцов на нараді сказав, що дав його номер телефону працівнику ФСБ РФ на ім’я Павел. Мовляв, той може подзвонити і за узгодженням із Кузнєцовим треба буде передавати команди начальнику Управління технологічного транспорту і спеціальної техніки Юрію Ачкіназі про виділення в оперативний штаб транспорту. У вересні 2019-го Павел дав Федоряну також контакт ще одного співробітника ФСБ РФ Валерія, кажучи, що коли він сам не зможе, то дзвонитиме Валерій. За матеріалами справи, йдеться про колишнього працівника СБУ Валерія Терещака, який працював у Джанкої. Він вважається одним із 1 300 есбівців, які зрадили присязі і перейшли на бік окупаційної влади в Криму.
Не знаючи, навіщо потрібні транспортні засоби
Федорян запевняє, що ні він сам, ні його шеф Кузнєцов не здогадувалися, для яких цілей виділяється транспорт. Мовляв, силовики ніколи не розголошували таке і це очевидно для кожного, хто знає особливості слідчо-оперативної роботи. Водночас пояснив, що Кузнєцов був у дуже близьких відносинах із ФСБ, адже його батьки – колишні співробітники КДБ СРСР.
Федорян досить детально в суді описував, як відбувалося погодження виділення транспорту, намагаючись показати, що виконував лише функцію посередника, «кур’єра». Він був начальником управління транспорту, що забезпечує управління документами і проводить закупівлі транспорту. За зберігання й передачу транспортних засобів відповідало Управління технологічного транспорту і спеціальної техніки, яке очолював Юрій Ачкіназі.
Федорян вважає, що участь машин ГУП РК «Черноморнефтегаз» в обшуках нічим не підтверджується. На відео «Кримської солідарності» вдалося ідентифікувати за номером тільки одну машину. А в грудні 2019-го транспорт начебто виділявся для перевезення ветеранів КДБ і СБУ з нагоди святкування Дня працівника органів безпеки Російської Федерації. На адвокатський запит захисника Федоряна російський держкомпанія «Черноморнефтегаз» повідомила, що 8 із 12 заявок на транспорт, про які йдеться в обвинувальному акті, не були виконані.
Що знав Федорян?
– Чи були до вас безпосередньо запити працівників ФСБ про надання їм транспорту? – запитав суддя.
– Мені перед цим дзвонив генеральний директор [Кузнєцов] і говорив: «До тебе підійдуть з оперативного штабу, скажуть, який транспорт. Дай команду Ачкіназі виділити цей транспорт. Мою команду передай, щоб він виділив транспорт».
– А директор безпосередньо з Ачкіназі не спілкувався?
– Директор – молодий амбітний московський хлопець, який будував об'єкти в Сочі на Олімпіаду. Він вважав, вибачте за грубе слово, ганьбою спілкуватися з колишнім капітаном міліції, яким був Ачкіназі. Він вважав, що йому треба спілкуватися з полковниками і генералами. У нас, до речі, кілька генералів-відставників працювали. Тому він мені давав команду, я передав, а далі хай Ачкіназі не виділить... Я двічі не виділяв транспорт [СБУ] у 2013 році і у 2014-му, я розумів, чим це для мене закінчиться, якщо я не виконаю команду.
– Ачкіназі ваш підлеглий?
– Ні. Був, коли я служив [у міліції]. А в «Чорноморнафтогазі» він не мій підлеглий. Він підлеглий заступника генерального директора зі зв'язків з органами державної влади та безпеки.
– А це лише якась психологічна проблема в керівника «Чорноморнафтогазу», що він не міг безпосередньо передати вказівку Ачкіназі?
– Дуже зарозуміла людина, яка тих, хто нижчий за нього – їх просто не бачить і не вважає за потрібне з ними спілкуватися. Ачкіназі був простим капітаном.
– Чи відомо вам про обшук, який проводився 10.06.2019 року в тому числі у Різи Умерова в місті Білогорську?
– Це мені стало відомо під час судового розгляду.
Саме на цьому обшуку в Різи Умерова зафіксовано білий Мерседес – це єдина машина «Чорноморнафтогазу», яку ідентифікували за публікаціями.
– Що ви можете пояснити? – продовжив суддя.
– Нічого не можу пояснити. Я до цього стосунку не маю. Я в обшуках участі не брав. Про те, що будуть проводитися обшуки, не знав. Використання транспорту, який виділявся в оперативний штаб, не відстежував, бо мені це не потрібно було. Для відома. Пан Умеров є таким же громадянином Росії. Я отримав копію його російського паспорту. Є роздруківка з сайту товариства «Меморіал», що він є громадянином Російської Федерації. Я жодного відношення до цих обшуків не маю, але вимушений захищатися і спростовувати інформацію і домисли слідства. До матеріалів справи не долучено жодного документа, який би доводив проукраїнську позицію осіб, у яких проводилися обшуки.
Обвинувачення постфактум?
Суддя запитав, чи знав обвинувачений зі ЗМІ про обшуки в кримських татарів. Федорян відповів, що в матеріалах справи як докази є роздруківки публікацій «Кримської солідарності» і «Радіо свобода». Ці ЗМІ, на його думку, в Криму не мають особливої популярності. Сам він увечері іноді дивився телевізор, але ці обшуки не відстежував.
Федорян наголошував, що силовики ніколи не доповідали, з якою метою беруть транспорт і з працівниками ФСБ РФ Павлом і Валерієм він особисто знайомий не був. На телефоні між ним і Павлом є листування щодо колишнього мера, затриманого в Криму за корупцію, але обвинувачений заперечував, що воно має будь-яку доказову цінність для справи.
Захист звернув увагу на те, що «Хізб ут-Тахрір» зазнавала в Криму переслідувань і до анексії. Федорян повідомив, що вони з адвокатом зібрали 12 публікацій з інтернету, в яких дається негативна оцінка «Хізб ут-Тахрір» керівниками МВС України, СБУ, нардепами, керівниками меджлісу і Духовного управління мусульман Криму. Усі вони характеризували «Хізб ут-Тахрір» як організацію, що становить загрозу державі Україна і традиційному ісламу.
Адвокат Олександр Омельченко у дебатах говорив, що дії його підзахисного більше схожі на колабораціонізм. А саме, що він наче передавав транспорт збройним формуванням на тимчасово окупованій території. Але у 2019-2020 роках такого злочину в Кримінальному кодексі України не було. Зміни до законодавства внесли тільки після повномасштабного вторгнення.
Війна зірвала обмін Федоряна
У судових засіданнях Федорян неодноразово згадував Олега Кулініча, який керував кримською СБУ на момент його арешту. Федорян припускає, що його затриманням Кулініч лише створював видимість роботи. Кулініча тепер також судять за державну зраду. За версією обвинувачення, у 2019 році, коли затримали Федоряна, Кулініч уже працював на ФСБ РФ.
Від оперативників СБУ Федорян буцімто чув, що затриманий для поповнення обмінного фонду. А працівник СБУ на ім’я Стас навіть похвалився, що, затримавши Федоряна, вони можуть сміливо рік не працювати. Федорян очікував, що його швидко обміняють як значиму фігуру і ще 21 лютого 2021 року підписав згоду на обмін. У березні справу скерували до суду. Перші 5-7 судових засідань відкладали, чекаючи обміну. У судових засіданнях був присутній співробітник російського консульства, відповідальний за обмін. Та потім процес чомусь загальмував, а кінець сподіванням на обмін у лютому 2022 року поклала повномасштабна війна.
У своєму останньому слові Федорян казав, що найбільше горе для нього – втрата батьків, які померли, поки він був у СІЗО, і яких він не зміг провести в останню путь. Федорян закликав суддю подивитися на його справу як на власну, уявити себе на його місці. Повідомив, що за ці роки із ним у камері сиділи аж восьмеро суддів різного рівня. Усі вони начебто переглянули матеріали його справи і сказали, що там немає складу злочину. «На жаль, ми живемо в такий час, що для ухвалення правосудного вироку, суддя повинен мати справжню мужність. Ваша честь, я бажаю вам мужності. І прошу пам'ятати, що у ваших руках не тільки життя людини (а мені 64 роки... 13 років – узагалі смертний вирок), а й життя і доля рідних і близьких мені людей. Сподіваюся на ваше справедливе рішення», – сказав обвинувачений.
Винен поза розумним сумнівом
У п’ятницю 18 жовтня Федоряна в суд не доставляли і вирок він слухав по відеозв’язку зі слідчого ізолятора. Було оголошено короткий текст рішення, що Федорян визнається винуватим і засуджується до 12 років увʼязнення з конфіскацією майна.
У вироку суддя Олександр Бойко зазначив, що усі надані прокурором докази були вагомими, щоб визнати Федоряна винним поза розумним сумнівом. Український суд відмовився розглядати документи, надані «Чорноморнафтогазом» або окупаційною владою, як докази. «Юрисдикція РФ не поширюється на АР Крим, а отже документи та інструкції, видані окупаційною владою, не є доказами в розумінні КПК України», – написано у вироку.
Коли суддя вийшов із залу після стислого зачитання рішення, Федорян сердито закричав, що не розібрав ані слова.
Этот репортаж входит в цикл публикаций о правосудии по военным преступлениям и подготовлен в партнерстве с украинскими журналистами. Первая версия этой статьи была опубликована на новостном сайте "Sudovyi Reporter".
