Судову залу із потрісканим чорними цятками лінолеумом заливає жовтневе сонце. Це друга осінь, яку 57-річний інженер з Вербівки Анатолій Дерев’янко проводить між буцегарнею та судом.
– Почуваюся добре, позиція не змінилася [провини не визнає]. Чекаю вироку. Сподіваюсь, він буде справедливим, – через щілину у скляному боксі говорить обвинувачений.
– Що для вас «справедливий»? – питає журналістка МедіаПорту.
– Хотілося б виправдального. Хоча в цих умовах, я думаю, це нереально. Під тиском прокуратури цього не буває.
До оголошення вироку коментувати будь-що, реагувати на репліки обвинуваченого, прокурор відмовляється. Просить дочекатися позиції обвинувачення у дебатах.
Поблажливості від нього Дерев’янко не чекає. Упевнений, що той проситиме у суду 5 років позбавлення волі – максимального покарання. «Якщо буде будь-який менший строк, думаю, це вже буде добре. Були й умовні терміни, були й 10 років, були від 5 до 8, а дають і 3. Всякі були», – говорить обвинувачений, який за півтора року розгляду встиг ознайомитися з судовою практикою.
Ув'язнений з березня 2023 року
Дерев’янко перебував під вартою з березня 2023 року. Спочатку свідок у справі, Дерев’янко не думав, що стане підозрюваним. Але прокуратура звинуватила його в тому, що під час російської окупації цього міста, розташованого в Харківській області на сході України, він наживався на окупації, ставши самопроголошеним керівником Балаклійського Хлібоприймального Підприємства.
Дерев’янко працював на Балаклійському Хлібоприймальному Підприємстві з 2000-х. Під час російської окупації, що тривала з березня до вересня 2022, не виїхав. Після того, як підприємство залишив керівник, головний інженер продовжував ходити на роботу. Так само чинили й деякі інші працівники. На зберіганні в елеваторі залишалося зерно. До складу агрохолдингу з орбіти «Мегабанку» (визнаний неплатоспроможним у червні 2022 році, перебуває на стадії ліквідації), крім елеватора, входили хлібозавод та млин.
Його адвокат, Сергій Чуб, стверджує, що головний інженер лише дбав про свій колектив і захищав господарську власність. Вимагаючи помʼякшення запобіжного заходу для свого клієнта, Сергій Чуб дійшов до Європейського суду з прав людини. За заявою адвоката там відкрили провадження. «Ми подали заяву щодо порушення прав мого підзахисного через те, що йому постійно продовжували запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На нашу думку, це не є законним, оскільки кримінальне порушення – середньої тяжкості, є альтернатива у вигляді застави або інший вид запобіжного заходу. Це надто суворо і не співмірно з тим, що йому інкримінується», – пояснює Чуб.
До початку дебатів 24 жовтня захист попросив суд долучити до матеріалів документи – подяку за благодійну допомогу українській армії, що, на переконання адвоката, підтверджує патріотичну позицію підзахисного, та характеристику Деревʼянка зі слідчого ізолятора. «Намагається підтримувати доброзичливі стосунки зі співкамерниками, в бесідах з представниками адміністрації та персоналом установи поводить себе тактовно, проявляє розумну ініціативу та зацікавленість, на контакт іде охоче, законні вимоги персоналу виконує…», – зачитує документ з Харківського ізолятора суддя Світлана Ященко.
Звинувачення у колаборації з агресором
Наступні пів години прокурор озвучує позицію обвинувачення: він вважає провину Анатолія Деревʼянка повністю доведеною. «Переслідуючи мету отримання прибутку та провадження господарської діяльності у взаємодії з окупаційною адміністрацією держави-агресора, на початку серпня 2022 року під час окупації Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області добровільно надав згоду голові тимчасової цивільної адміністрації Балаклії Ізюмського району Шевченку на заняття посади виконуючого обов’язку директора Балаклійського Хлібоприймального Підприємства», – заявляє прокурор.
За версією обвинувачення, під час російської окупації за відсутності керівництва Дерев’янко самовільно очолив підприємство і провадив господарську діяльність у співпраці з агресором. «Аналізуючи його покази, можна прийти до висновку, що Дерев’янко підтвердив факт виходу на роботу, підтвердив факт виконання ним організаційно-розпорядчих функцій на зазначеному підприємстві», – каже прокурор.
Разом з тим він констатує, що обвинувачений заперечив співпрацю з окупаційною владою та підписання складених на підприємстві документів. «Це все робилося для того, щоб зберегти майно, на думку Анатолія Івановича, через необхідність отримувати якісь гроші задля виживання та у зв’язку з відсутністю наказу про призупинення роботи чи необхідності покинути підприємство. Проте така позиція обвинуваченого є правом на самозахист, спробою уникнути кримінальної відповідальності, свідчить про відсутність усвідомлення та каяття у скоєному, водночас спростовуються доказами у кримінальному провадженні», – заявив прокурор.
Як доказ провини обвинуваченого прокурор посилається на вилучені документи та покази свідків та просить ув’язнити Деревʼянка на п’ять років.
«Українці допомагали українцям зберегти зерно»
Але більшість свідків обвинувачення вступилися за Деревʼянка, як наголошує захисник Сергій Чуб. Частину показів «МедіаПорт» публікував раніше – зокрема, один з фермерів Олександр Глоба розповів, що відправив на елеватор врожай за відсутності інших місць зберігання зерна.
Дерев’янко і справді бачився з окупантами, але переконує: угод з ними не укладав, грошей не отримував. Якщо окупанти й планували взяти підприємство під контроль, то не встигли встановити свої порядки, розповідала одна з працівниць підприємства – свідок у справі Лариса Назаренко. Розмови про Балаклію як частину Бєлгородської області вона розцінювала як «маячню»: «І толком вони не розуміли, що з ним робити, як воно буде і що буде, і пропонували нам вийти для початку робити ремонт у своїх кабінетах. Я вийшла теж на елеватор для того, щоб заробити якусь банку тушкованки для того, щоб жити… Зберігали те, що у нас залишилось в елеваторі. Якісь склади заварювали, щоб не покрали. І він [Дерев’янко] якби був головний у нашій банді».
Договори для фермерів на підприємстві переклали російською, утім, за основу взяли попередній український шаблон. «Це договори з українцями. Жодних представників, громадян Росії, стороною обвинувачення не було надано [доказів] про дану співпрацю… Українці помогли українцям зберегти зерно, яке, до речі, було повернуто у цілісності у тій же кількості, яке було прийнято. І директором, і головним бухгалтером було підтверджено, що після деокупації була проведена інвентаризація, жодної шкоди матеріальної не було», – сказав захисник Дерев’янка Сергій Чуб.
В останньому слові Анатолій Дерев’янко повторює те, що вже неодноразово казав раніше. Наполягає, що «виконав свої трудові обов’язки», вийшов на роботу, щоб допомогти односельцям, наміру співпрацювати з окупантами не мав. «Я вийшов робити на один місяць, щоб допомогти нашим українським фермерам зберегти своє зерно, яке вони виростили. В результаті моєї роботи підприємство отримало оплату за виконану мною роботу після деокупації. Після цієї оплати держава Україна отримала прибуток у вигляді податку. Тобто зараз ви мене судите за те, що держава отримала прибуток», – сказав обвинувачений.
Визнаний винним, але звільнений з іспитовим строком
30 жовтня суддя Світлана Ященко виходить з нарадчої кімнати для оголошення вироку: «Дерев’янка Анатолія Івановича визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з адміністративно-господарськими та розпорядчими функціями на строк 10 років, без конфіскації майна. Звільнити [його] від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки», – озвучує суддя резолютивну частину.
За скляною перегородкою Анатолій Дерев’янко не дочув рішення. Усвідомив, що вільний, коли судова охорона відчинила двері, а захисник роз’яснив, що відбулось. «Вас визнали винним, але відбування покарання на три роки відтермінували. Запобіжний захід скасували. Все, – пояснив Сергій Чуб. – За ці три роки, якщо він не скоїть іншого правопорушення, то відбування покарання позбавленням волі не буде».
Обвинувачений приїхав на оголошення вироку з порожніми руками – не брав ні речей, ні паспорта. Настрій Анатолія Деревʼянка стримано оптимістичний. «Я не був готовий. Надіявся. Але у нас все може бути… Емоції які? На волі буду вже! І то добре. Подивимося, як далі розвиватимуться події. Буду намагатися додому дістатися», – говорить Дерев’янко.
– Про ситуацію в країні знаєте? – питає журналістка МедіаПорту.
– Звісно, телевізор є.
– І вибухи чуєте?
– Чуємо, все чуємо.
Щойно Дерев’янка звільнили з-під варти, спочатку йому потис руку захисник, і одразу після, залишаючи залу, прокурор вкотре утримався від коментарів. Невдовзі вони, ймовірно, зустрінуться знову – вже в апеляційній інстанції. Чи оскаржуватимуть рішення, і захист, і прокуратура мають вирішити протягом тридцяти днів.
Этот репортаж входит в цикл публикаций о правосудии по военным преступлениям и подготовлен в партнерстве с украинскими журналистами. Первая версия этой статьи была опубликована на новостном сайте "MediaPort".
